У Харкові готуються до виборів мера, проводять концерти та фестивалі. Лікарні переповнені, а померлих від ковіду не встигають ховати

У неділю, 31 жовтня, у Харкові пройдуть вибори мера. Попри те, що місто — один із лідерів за приростом хворих на ковід в Україні, воно досі не в «червоній» зоні. Тому харківʼян розважають різними вуличними гуляннями. Минулої суботи тут відкрили Дитячу футбольну академію клубу «Металіст». Подію рекламували на бордах по всьому місту, для дітей влаштували зону з атракціонами й мультфільмами, а для дорослих фестиваль їжі та концерти Jerry Heil, ТНМК, The Hardkiss. Ще один фестиваль їжі з бургерами, пловом, глінтвейном і концертом Сергія Бабкіна влаштували в новому Сквері мислителів. Там відкривав памʼятник кандидат у мери та нинішній виконувач обовʼязків голови міста Ігор Терехов. На двох фестивалях — у сквері та в комплексі «Металіста» — встигли погуляти десятки тисяч людей. Майже всі — без масок, а скільки з них щеплені — невідомо. Зараз у лікарнях міста заповнено три чверті лікарняних ліжок, не вистачає кисню, а лікарі та волонтери говорять про запровадження принципу медичного сортування — коли рятують тих, хто має більше шансів вижити. Кореспондент «Бабеля» Антон Семиженко зʼїздив до Харкова та побачив, як одні люди намагаються врятувати вмираючих від ковіду і вже думають про черги до крематорію, а інші гуляють на фестивалях вуличної їжі, не носять маски й не вірять в існування коронавірусу.

1

Від самого ранку суботи біля входу на територію спорткомплексу «Металіст» юрмляться люди. Їх пропускають лише в масках, деяким міряють температуру, але щойно люди заходять ― більшість маски знімають.

На одному з полів оновлену Дитячу футбольну академію презентує бізнесмен Олександр Ярославський ― власник футбольного клубу «Металіст».

Олександр Ярославський веде дітей на поле.

Олександр Ярославський веде дітей на поле.

Ігор Чекачков / «Бабель»

― Тут чотирнадцять полів, покриття на яких витримає щонайменше 20 років ― будь-які випробування, будь-які тренування, ― радісно каже він.

Довкола нього по периметру поля вишикувалися десятки дітей у футбольній формі.

― Ми повертаємо «Металісту» не лише бренд чи назву, ― каже Ярославський. ― Ми суть «Металіста» повертаємо: інфраструктуру, любов харківʼян.

Виступ завершує гімн футбольного клубу у виконанні гурту ТНМК. Люди на трибунах бурхливо радіють.

Ставлю Ярославському запитання:

― У країні спалах ковіду, Харків посідає одне з перших місць за завантаженістю лікарень. Свято триватиме два дні, тут тисячі людей. Чому вирішили провести його саме зараз?

― Ну, візьміть минулі сто років, так? То Перша світова війна, то Друга, то індустріалізація, розкуркулювання... Постійно якісь катаклізми. А люди не хочуть чекати. Невідомо ж, коли цей ковід закінчиться. Скільки він уже триває, близько двох років? І ситуація з ним така, що можна перебувати в одній кімнаті місяць із зараженим ковідом і не захворіти. А можна проїхатися трамваєм і захворіти, ― відповідає він.

На 31 жовтня в Харкові призначені вибори мера, Ярославський наполягає, що відкриття академії не стосується політики. Запевняє, що жодної агітації немає, як немає і чиновників. Справді, на церемонії, крім бізнесмена, були лише футбольні тренери.

― Ми тут на відкритому просторі. Усі, хто хоче, надягають маски. Ось ви в масці, я ― без. Кожен сам обирає, ― пояснює Ярославський. ― А захід ми проводимо без привʼязки до будь-яких подій. Знаєте, як кажуть, матч відбудеться за будь-якої погоди!

Ми з фотографом ідемо з футбольного поля, але нас наздоганяє помічниця Ярославського зі звʼязків із громадськістю Олена Деревʼянко. Вона, про всяк випадок, іще раз повторює: «Спортивний захід поза політикою».

― Девʼятого жовтня я поїхала з дитиною на канікули, ― каже Олена. ― Ми тоді вже домовилися, що відкриваємо академію 23 числа. Відкриваємо, бо в Ярославського такий психотип: якщо щось зроблено ― це треба віддати, не тягнути. Ярославський мені написав: «А давай зробимо фестиваль вуличної їжі замість невеликої церемонії?» Ми зрозуміли, що погода хороша, що свята. У листопаді буде тільки гірше. І вирішили: або зараз, або вже не зробимо.

― А що з коронавірусом? ― питаю я.

― Є спалах, так. Але ми дивимося, що відбувається в місті: люди все одно йдуть у парки, ще кудись, ― відповідає Олена. ― То хай краще сюди прийдуть. Ми принаймні розставили все як треба, тут купа повітря. Хай потішаться.

 

2

Спалах коронавірусу в Харкові справді сильний. За даними РНБО, область на другому місці в Україні за кількістю хворих. У суботу їх було понад 28 тисяч , основна частка хворих ― у самому Харкові. Офіційно в області зайнято 76 відсотків лікарняних ліжок, стаціонари найближчих райцентрів заповнені ще більше. І це лише офіційні цифри. Щоб зрозуміти, що відбувається, я поспілкувався з працівником бригади швидкої допомоги. Він попросив не називати його імені, оскільки це може загрожувати звільненням його керівнику. Але в розпорядженні редакції є і особисті дані співрозмовника, і запис розмови.

 

― Я вже навіть не памʼятаю викликів з інших приводів. Раніше були гіпертоніки, ще щось, а зараз суцільне «задихаюся». І лінія перевантажена, швидкі не встигають. Ми часто приїжджаємо і розуміємо, що людині потрібен стаціонар. А у стаціонарі місць немає. Що нам залишається ― руками полікувати? ― каже медик.

За словами лікаря, нова хвиля захворювань на коронавірус у місті збіглася з початком навчального року.

― Здебільшого це приносять діти зі шкіл, садків, на якихось громадських заходах заражаються. А новий штам серйозніший: зараз бувають виклики із сатурацією 20 чи 35 відсотків 

Довідка
Нормальною вважається сатурація понад 95 відсотків. Показник, нижчий за 92 відсотки — привід для медичного втручання.

 ― це люди вже помирають. Їх врятує лише потік кисню ― а місць зі стаціонарним киснем не вистачає. У лікарнях черга на кисень із пацієнтів, які вже лежать. У попередніх хвилях таких тяжких хворих не було. Ми думали тоді, що нам важко. Але то були квіточки.

 

Принцип медичного сортування ― коли доводиться рятувати лише тих, у кого найбільше шансів вижити, у місті діє давно, запевняє співрозмовник. При цьому багато пацієнтів досі не вірять у коронавірус.

― Ось учора був виклик, стан людей невтішний ― і ставлять вони мені запитання: «А що, коронавірус існує?» При тому, що зараз майже в кожному багатоквартирному будинку від коронавірусу вже хтось помер.

Незважаючи на нову хвилю, харківʼяни не носять маски в супермаркетах і метро; парки та кафе забиті людьми. А перед виборами ― ще й політичні акції.

 

3

Тієї ж суботи, 23 жовтня, на одній з головних транспортних магістралей міста ― вулиці Полтавський шлях ― гучно з восьмої ранку. У невеликому сквері комунальні працівники здувають з газонів опале листя, встановлюють загородження на дорозі, вулицю патрулюють десятки поліцейських. За шість годин там має розпочатися урочиста церемонія відкриття Скверу мислителів. В анонсі ― концерт Сергія Бабкіна, вхід безкоштовний.

Приїжджаю туди вдень, після відкриття академії Ярославського. Довкола скверу ― ще один фестиваль вуличної їжі з практично таким же набором продуктів, що й на «Металісті»: хотдоги, гамбургери, плов, шашлики, глінтвейн. Дим від мангалів видно за кілька кварталів, люди стоять на тротуарі, купчаться біля столиків. В огородженому сквері ― офіційна частина. У ній беруть участь різні урядовці, посли Казахстану, Азербайджану та Вʼєтнаму, заступник міністра культури Ростислав Карандєєв, голова облради Тетяна Єгорова-Луценко й, найголовніше, виконувач обовʼязків мера міста і кандидат у мери Ігор Терехов. Його прізвище найчастіше згадують у виступах, на ньому фокусуються десятки фото- і відеокамер. Терехову першому дають слово.

― Сьогодні дуже значуща подія для всього міста Харкова. Цей сквер уособлює дружбу України, Азербайджану та Казахстану... ― виступає він із типовою чиновницькою промовою. Під кінець вручає почесну грамоту меценату памʼятника.

Памʼятник присвячений трьом філософам: Григорію Сковороді, азербайджанцю Мірзі Фаталі Ахундову та казаху Абаю Кунанбаєву.

― Сьогодні ми стали свідками важливого заходу державного значення. Більше того ― міжнародного, ― із пафосом говорить заступник міністра культури, не забуваючи похвалити харківське керівництво. ― З тим шляхом, який сьогодні демонструється міською владою… Сподіваюся, найближчим часом саме така впевненість буде у громадян щодо своїх керівників. Щастя вам і будьте здорові!

Після всіх виступів та урочистого перерізання червоної стрічки на публіку чекав сюрприз: на подію приїхав представник «Книги рекордів України». Виявляється, памʼятник став рекордсменом у новій номінації ― «Унікальна скульптура-триптих трьом мислителям». Після оплесків чиновники саджають кілька дерев. Під обʼєктивами вони кидають під ялинки, що вже стоять у землі, спеціально підготовлений ґрунт. Підходжу до Ігоря Терехова з тим самим питанням про ковід.

 

― Тільки не про вибори! ― усміхається він, дізнавшись, що я з «Бабеля».

― Не про вибори, про масові заходи. Це другий такий за сьогодні, хоча статистика з ковіду не тішить.

― Ходіть у масках, дотримуйтесь дистанції, і все буде добре, ― відповідає в. о. мера, намагаючись піти.

― Я в масці, але тисячі людей ― без. На тому ж «Металісті».

― А ви мене бачили на «Металісті»?

― Ні, але це ж комунальний обʼєкт 

― Комунальний обʼєкт… ― розгубився політик. ― Є приватники, є комунальні… Давайте ми зараз не будемо затьмарювати подію, «Бабель», добре?

Поруч зі сквером у помаранчевому худі вже стоїть Сергій Бабкін ― скоро йому виступати. Музикант у масці, більшість глядачів ― ні.

4

Біля звичайної панельної висотки Салтівки  на нас чекають волонтери місцевого проєкту «Допомога». Медик Катерина Ткаченко приїхала встановити хворій на ковід кисневий концентратор, ми з фотографом попросилися скласти компанію. Піднімаємось на десятий поверх.

У квартирі за останні років тридцять мало що змінювалося: у кімнаті сервант, заставлений сервізами та величезними коробками з дешевим пральним порошком. Стіни на кухні подекуди прикрашені яскравими наліпками, стіл вкритий клейонкою. За ним сидить Жанна ― огрядна 65-річна жінка. Двері нам відчиняє сусідка, сама хвора встати не може. У ковід вона не вірила до останнього, та й зараз, хоч уже має позитивний результат ПЛР-тесту, називає його просто «хвороба».

― Це все так сталося випадково… ― слабким голосом розповідає Жанна. ― Я сиділа на дивані ― і раптом спустилася вниз, упала.

― Так, її на підлозі знайшли, ― каже Катя, розтираючи жінці пальці, щоб поміряти рівень кисню в крові. ― Скільки діб ви пролежали, дві?

― Три. Просто не могла підвестися.

Сатурація Жанни ― 88 відсотків. До цього три дні була 83―85 відсотків, підвищилася завдяки уколам. Але такий рівень ― все одно показання для використання концентратора. Катерина наливає в апарат воду, вмикає його, він починає шипіти й свистіти.

― Хотіла сьогодні зварити рисову кашу. Поставила варитися ― а стояти вже не змогла. Сил немає, ― скаржиться Жанна. ― Воно булькає, біжить, а я сиджу на ліжку, дивлюся.

― Казали ж вам: низька сатурація, треба дістати концентратор.

― Так, але це настільки складно, Катю! І чотири тисячі, і чотириста тисяч просять. Де такі гроші взяти, якщо пенсія три тисячі?

Разовий виклик приватної медсестри додому до ковідного хворого коштує в Харкові від тисячі до півтори тисячі гривень. Швидкі з потоком хворих не справляються. Залишається надія на волонтерів, які в місті вже заснували кілька організацій. «Допомога» ― одна з них. Через месенджери пацієнти залишають заявки, з ними звʼязуються і, за можливості, безкоштовно привозять концентратор, колють препарати. Але ліки хворі змушені купувати самі ― на них іде до пʼяти тисяч гривень на тиждень.

― Це все... Не мало бути такого, ― ледь не плачучи, нарікає Жанна.

― Усі це кажуть. Але, на жаль, так відбувається, ― говорячи про своїх пацієнтів, Катерина часто узагальнює ― ніби всі поводяться за однією моделлю. Потім, на вулиці, вона вже говорить конкретно про Жанну. ― Вона, на щастя, йде на поправку. Є інші хворі, яким із кожним днем усе гірше. Для них концентратор ― скоріше спосіб якось полегшити смерть.

Друга година дня, а для Катерини це вже сьомий виклик. Стільки ж буде до вечора. Вона визнає, що на тлі масштабів епідемії у Харкові зусилля волонтерів ― крапля в морі.

 

5

Керує проектом «Допомога» Наталія Попова. У суботу, 23 жовтня, вона потрапила додому близько пʼятої ранку. Наступного дня ― о шостій. Спала близько двох годин, з девʼятої знову телефонні дзвінки. Об 11-й годині ми зустрічаємося в кафе.

Наталі 27 років. До початку пандемії вона розвивала бізнес ― мережу маленьких кавʼярень. А на початку 2020-го, ще до того як в Україні офіційно зареєстрували перший випадок захворювання на ковід, їй зателефонували лікарі.

― Неонатологи  з пологового, де я народжувала, із дитячої реанімації. І сказали: «Наталю, у нас дуже дивне запитання. Ми знаємо, у вас є бізнес ― чи можете респіраторів нам привезти?» ― згадує Попова.

Лікарі пояснили, що дізналися про новий вірус і переживають, що можуть заразити недоношених дітей.

― Я подзвонила другу ― він працює танцюристом на якомусь шоу в Китаї, питаю, мовляв, розкажи, що там у вас. Він сказав, що не розуміє, але судячи з облич китайців, з того, що повсюди військові, а танцюристам сказали залишати країну, буде якийсь колапс системи. Я допомогла з респіраторами. Потім другі попросили, треті. Невдовзі стало зрозуміло: нас затягне ще дужче, ніж війна. Тут пістолет не врятує від ворога.

Через півтора року після початку нової хвилі Наталя ділить час не на дні, а на доби: уночі теж вистачає роботи.

― У денний час спілкуюся з нашими бригадами з концентраторами та зі співробітниками швидких. На деяких викликах вони бачать, що не можуть просто «роздихати»  людину й піти [бо пацієнт точно помре], і дзвонять мені. Мені трохи легше обдзвонити лікарні та дізнатися, чи є там вільні місця. Із шостої ранку раз на три години обходять усі палати та перевіряють, де хтось помер. Припустимо, померли дві людини на [кисневих] концентраторах і одна на [стаціонарному кисневому] потоці. Тоді на ці місця можуть лягти інші люди. І якщо дзвонить мені швидка, скажімо, о 09:30, то я дзвоню медсестрі, яка бігає по відділенню. Кажу: може, у вас там хтось [помер]. Це звучить цинічно, але такі факти. Вони дають місце, я повідомляю швидкій, що там і там звільнився потік кисню. А пацієнтові їхньому 30 років, тобто може ще вижити.

За словами Попової, зараз госпіталізують пацієнтів до 50 років ― вони мають більше шансів вижити.

― Сортування йде повним ходом, ― каже Наталя. ― І в тому, що воно почалося, винні лише жителі регіону. Я в метро нещодавно проїхалася, вийшла, перехрестилася. У людей ніби відбійник у голові стоїть: пройшли турнікет ― і маємо одразу зняти маску. Ніби без цього поїзд не поїде. Якщо мета ― самознищитися, то завдання виконується за термінами просто ідеальненько.

Наталі дзвонить хвора на ковід жінка, довго розповідає, що у неї вражені легені, їй відмовились видати кисневий концентратор. Попова пояснює, що все розуміє, обіцяє домовитись щодо концентратора, а з госпіталізацією просить почекати до понеділка.

― Ці три доби ― жах, ― продовжує волонтерка. ― Уже дзвонять і просять допомогти з чергою до крематорію. Ніде померлих зберігати.

Найважча ж, за словами волонтера, робота вночі.

― Уночі ― найтяжчі розмови. Буває, у нас одночасно троє людей і вони «провалюються»  за сатурацією. «Сіріють» у швидких. І немає жодного місця в лікарнях, або звільниться, може, одне. Доводиться обирати [кого врятувати]. Наприклад, жінці 50 років, сатурація 30 відсотків. Чи є шанси доїхати [до лікарні]? Немає.

Наталя багато розповідає про небезпеку «Дельти» ― у перших хвилях майже всіх, хто звертався, вдавалося врятувати кисневими концентраторами, тепер це «вирішення проблеми на добу». Про те, наскільки виснажені лікарі, ― багато з них готові звільнитися після того, як мине ця хвиля захворювань. Про бюрократію в лікарнях, де у вихідні пандемія «зупиняється». Про десятки та сотні смертей.

На відстані метра, за вікном кафе ― зовсім інше життя. Гуляють діти, повз пройшов чоловік із квітами. За сусідній столик сіла компанія.

― Харківʼяни люблять відпочивати. Люблять гарні парки, концерти, щоб їх хвалили. Так було за минулого мера, ― каже Попова. ― І коли [Генадій Кернес ] помер і стало зрозуміло, що будуть вибори, для містян просто потрібно було на рік створити видимість того, що все ― так само, як і раніше. Інакше [для рейтингів влади] це була б катастрофа.

 

У цій хвилі, за словами Наталії, винні самі люди, які не вірили, що вірус існує і він смертельний.

― Усім, хто дзвонить зараз, я ставлю одне запитання: «Ви вірите в ковід?» Усі як один кажуть: «Ми не вірили. А тепер, схоже, вакцинуватися треба?» Я відповідаю: «Так. Якщо виживете».

6

Двадцять четвертого жовтня о пʼятій вечора молода співачка Яна Шемаєва, відома як Jerry Heil, намагається розігріти публіку на концертному майданчику біля стадіону «Металіст». Перед сценою кілька сотень людей ― це ще не головний виступ вечора. Jerry Heil співає перед футбольним матчем «Металіст» ― «Поділля». Уже за дві години харківʼяни святкуватимуть перемогу у грі ― 3:0, під сценою тисячі людей зберуться заради хедлайнера концерту ― гурту The Hardkiss. До натовпу вийде Олександр Ярославський та довго прийматиме подяки від харківʼян і фотографуватиметься з ними.

Публіка під час виступу The Hardkiss.

Публіка під час виступу The Hardkiss.

Ігор Чекачков / «Бабель»

А поки що Яна намагається достукатися до публіки. Окрім головного хіта ― «Охрана, отмєна», більшості її пісень тут не знають. Перед приспівами вона з надією повторює: «Ну що, вже вивчили слова? Заспіваємо?» Публіка не підспівує, а українськомовні меми, якими рясніють тексти Jerry Heil, тут невідомі.

Під кінець виступу, на пісні “Nina, Donʼt Stress” Jerry Heil переривається й каже: «А тепер харківська народна пісня!» І в стилі фольклорних колективів заводить: «Йо-ой, най бу-уде... Йой, най буде...»

Источник: 
PRпортал