Третій (не) зайвий: новий кандидат в президенти США

За стіл до двох маститих гравців підсідає третій. Ставить він рідко і мало, достатньо спокійно пасує з поганими картами. Але після пари роздач з його ставками виявляється, що він потроху згрібає банк що в одного, що в іншого гравця. Таким третім гравцем за столом на американських виборах може стати лібертаріанець Джастін Амаш.

Американські президентські вибори 2020 року вже входили в класичну для себе дуель одного республіканця та одного демократа. Більшість оглядачів за вже усталеною традицією пропускали повз свою увагу наявність кандидата від третьої партії. Але в рік пандемії та великих пертурбацій американського суспільства навіть незначні корективи можуть мати значні наслідки.

Хто ж такий Джастін Амаш? 
Досвідчений юрист та політик, з 2011 року – незмінний представник штату Мічиган у Палаті представників Конгресу США. Вивчав економіку в Університеті Мічігану, продовжив освіту як юрист. Виглядає все як класична біографія добротного американського політика середньої руки. Проте не треба було б робити таких ремарок щодо нього (і, найімовірніше, не треба було б писати цієї статті) якби не існувало декількох «але». 

Амаш закріпився в Конгресі як консервативний республіканець. Доволі довгий час він входив до неформальної групи консерваторів всередині республіканського представництва у нижній палаті Конгресу. Але для молодого політика все змінив Трамп. Амаш був серед тих, хто опонував призначенню Трампа номінантом в 2016 році.  За роки президентства Дональда Трампа конгресмен від штату Мічиган все частіше ставав у внутрішньопартійну опозицію і в кінці кінців минулого року оголосив про свій вихід з лав Республіканської партії. 

Щоправда, незалежним політиком Амаш довго не пропрацював. Передвиборчі перегони почали набирати обертів, а лібертаріанці та умовні об’єднані незалежні політики не мали свого кандидата. І цей час став зірковим для Амаша – яскравий опонент і Трампа, і лівих, незаплямований гучними скандалами та ще й відносно молодий (особливо в порівнянні із кандидатами-ветеранами Трампом і Байденом). 

Амаш був одним з перших республіканських «зрадників», які підтримали імпічмент Трампа
З чим Амаш зайшов у гру? 
Лібертаріанці, як вже згадувалось, із року в рік доволі спокійно та стабільно приймають участь у виборах, відстоюють позицію свого виборця, але… рідко коли набирають значні відсотки підтримки. Проте і програма у їхніх кандидатів зазвичай достатньо «непопулярна» - не бажаючи втручатися у завідомо програшну боротьбу із важковаговиками, лібертаріанські кандидати найчастіше залишалися в альтернативній  позиції до усіх інших. 

Минуле Амаша вносить деяку цікавинку в такий дискурс. Ще в часи свого республіканського минулого він встиг запам’ятатися базовими постулатами, тому тепер і програму по-новому писати не треба. Але, як завжди, є одне але (а може, навіть і багато). Амаш не класичний республіканець, і це стосується не лише опонування Трампу. Його позиції з багатьох ключових для партії питань доволі часто відрізнялися, і неодноразово ще в середині 2010-х він потрапляв в заголовки як «єдиний республіканець, що голосував проти партії». Розглянемо декілька ключових тез. 

Амаш описує себе як «100-відсоткового опонента абортів», як і багато колег-республіканців, але до цього він протестує і проти смертної кари і на федеральному рівні, і на рівні штату, як це люблять демократи. Він активний та ярий суперник Акту про доступну охорону здоров’я (горезвісна «Обамакейр»), як і більшість республіканців. В той же час він визнає людський чинник в глобальному потеплінні та опонує фінансовій підтримці будь-якого сектору енергетики, як це робить багато демократів. Чого там казати, якщо він був одним з перших республіканських «зрадників», які підтримали імпічмент проти чинного президента (правда, проголосував він за нього вже як незалежний конгресмен).

Як бачимо, політичний портрет конгресмена доволі картатий. По суті, це і є однією з причин такої пильної уваги до нього як зі сторони експертів, так і зі сторони громадськості – Джастін може бути різнобічно цікавим і різнобічно привабливим для виборців. З однієї сторони, це дійсно може зібрати доволі строкату (хоч і невелику) когорту його фанів на ці вибори, але з іншої – це зразу ж робить його цільову аудиторію занадто різношерстною, а отже, і не дає Амашу шансів працювати з нею системно та послідовно. 

У кого Амаш відбере голоси?
І якщо дійсно оцінювати будь-які шанси на перемогу Джастіна Амаша, нам варто зосередитися на тому, для кого з великих гравців він стане більшою проблемою самим фактом своєї появи. Деяким американцям за останній рік двопартійної боротьби могло не вистачати альтернативи (візьмемо цю цитату прямо з Твітера самого Амаша), і хоч як би мало їх не було, кон'юнктура виборів може від цього дійсно трохи змінитися.

Наразі за Амашем йдуть непевні прихильники Байдена. Трампісти тримаються свого лідера
Малоймовірно, що прихильники Трампа пристануть на образ Амаш, якого досі багато республіканців вважає майже зрадником. Також майже нереально, що Амаша підтримають відверті ліві, які втратили своє лідерство після відходу Берні Сандерса і Елізабет Уоррен. Його сегмент –  це розчаровані центристи. Ці люди можуть бути незадоволені системою персонального культу обох партій, їх вже могли дістати безальтернативність лідерства у своїх партіях або який завгодно із популярних «гріхів» партійної системи у Штатах. 

Наразі прослідковуються тенденція, що за Амашем йдуть непевні прихильники Байдена. Трампісти тримаються свого лідера, і серед республіканців лише неофіти та відкриті опозиціонери Трампу ладні прислухатися до Амаша (але це не точно). Проте «удар» Амаш поки наносить дійсно лише Байдену: наприклад, у своєму рідному Мічигані лібертаріанець, за прогнозами, збере достатньо голосів, аби фактично урівняти кількість прихильників Байдена та Трампа. У багатьох «хитких» штатах побачимо схожу картину послаблення демократичного табору. І в той же час, на відміну від лідерів демократичної та республіканської гонок, в Амаша фактично відсутній антирейтинг (в той же час як Трамп не бажаний для 56% американців, а Байден - для 55%, за інформацією Forbes).

За словами самого кандидата, і Трамп, і Байден – «слабкі кандидати». Він вважає, що людям потрібно дати можливість обирати щось нове. І він впевнений, що система потребує змін.   

Що ж, Америці не звикати до «антисистемних» кандидатів. Проте раніше таким політикам доводилося грати за загальними правилами –  намагатися збирати стадіони, проводити живі праймеріз і т.д. Але тепер, в умовах локдауну та епідемії, технології та електронний зв'язок дає їм більше шансів достукатися до свого потенційного виборця і разом із акулами політики вийти на фінішну пряму. 

Олександр Краєв, «Главком» 

Источник: 
PRпортал