Bloomberg | США. Цього разу це не Путін: Україна фліртує з політичним самогубством

Чи потрібен Володимир Путін для того, щоб вибити Україну з її пост-революційного шляху? Достатньо лише нинішніх правителів країни. Зміна акцентів президента РФ з України на Сирію допомогла заспокоїти конфлікт на Донбасі, пропонуючи вікно для реформ і виходу з рецесії, однак уряд в Києві в даний час переймається переважно внутрішніми чварами. Кулачний бій в цьому місяці в парламенті і сутчика з лайкою між міністром і регіональним губернатором лише підкреслюють розбіжності, які, погрожують потопити уряд і зірвати програму міжнародної фінансової допомоги МВФ. Наступною “гарячою” темою стане голосування по бюджету 2016 року. Спогади про невдалу помаранчеву революцію все ще свіжі, Україна ризикує через внутрішні суперечки і чвари втратити можливість вирватися з комуністичного минулого. Реформатори стикнулись із корисливими інтересами, які охоплюють економіку країни. "Судячи з останніх подій, Україна все ближче до скоєння політичного самогубства", – сказав Йорг Форбріг, старший директор програми Німецького фонду Маршалла США в Берліні. "Внутрішня боротьба в Києві на користь Москві. Якщо зобов'язання України змінитися слабшають, чвари посилюються, і відбудеться зближення Росії із Заходом, то Москва фактично досягла своєї мети". Президент України Петро Порошенко і прем'єр-міністр Арсеній Яценюк, підтримані США і Європою, знаходяться під тиском виконати обіцяне: приборкати корупцію та зменшити владу олігархів. Transparency International відводить Україні 142 позиції у рейтингу 175 країн з високим рівнем толерантності до корупції, в той час як Світовий банк заявив у жовтні, що Україна має ще багато зробити на цьому "довгому шляху". Розчарування кипить. 11 грудня промова Яценюка в парламенті була перервана, коли депутат від партії Порошенка, який хоче замінити прем'єра, спровокував масову бійку. Кілька днів по тому, президент екс-Грузії Михайло Саакашвілі, в даний час губернатор Одеської області використав нараду щодо національних реформ для оприлюднення звинувачень міністра внутрішніх справ Арсена Авакова та інших членів уряду у корупції. У відповідь міністр жбурнув стакан з водою, а президент Порошенко спостерігав за цим, охопивши руками голову. Заручником розколу у правлячій коаліції, яка виграла вибори минулого року, стало питання прийняття бюджету на наступний рік, від якого залежать майже $5 млрд міжнародної допомоги. МВФ заявив у п'ятницю, що парламент повинен прийняти бюджет з дефіцитом у 3,7%, так як це було запропоновано урядом, у іншому разі – програма співпраці з МВФ буде зупинена. Деякі з українських політиків можуть протистояти закликам до боротьби з корупцією і вимогам МВФ, який вимагає більш жорсткого бюджетного управління, за словами Віктора Сабо, менеджера грошей в Aberdeen Asset Management Plc в Лондоні. "Ключовим ризиком є те, що деякі високопоставлені політики раді підірвати зусилля з увалення бюджету, щоб усунути контроль з боку МВФ і запобігти антикорупційним розслідуванням", – сказав Сабо. "Якщо угода МВФ зламається, у вас є ще один негативний шок довіри, і ви не побачите зростання в наступному році." Напруженість охоплює боргові ринки. Відсоткова ставка на доларових облігаціях України 2019 року підскочила більш ніж на процентний пункт до 10.106 відсотків, що підриває оптимізм після реструктуризації. Губернатор Центрального банку Валерія Гонтарєва заявила в четвер, що у зв’язку з політичними чинниками НБУ не буде змінувати облікову ставку і залишає її на рівні 22%. Політична нестабільність в Україні триватиме, згідно зі звітом Bank of America. "Ми очікуємо, що парламент ухвалить бюджет, програма МВФ триватиме з незначними затримками і коаліція залишиться привладі протягом найближчих шести місяців," – сказав стратег Вадим Храмов у дослідницькій записці. Навіть якщо законодавці зроблять свою частину роботи з того, що є необхідним для України, і вона отримає черговий транш допомоги, залишаються невирішеними питання, які можуть посилити нестабільність у 2016 році.  Колишній прем'єр-міністр Юлія Тимошенко, чия партія є частиною уряду, є рішучою у своєму намірі забезпечити вотум недовіри уряду Яценюка. “Самопоміч”, інший учасник коаліції, наполягає на усуненні Генерального прокурора, якого часто критикують за зволікання із розслідуванням справ проти Євромайдану. Законодавціне можуть досягти згоди з урядом щодо нового податкового кодексу. "Очевидно, що тріщини в межах правлячої коаліції стають перешкодою для проведення ефективної політики", – говорить аналітик Eurasia Group Alex Brideau у аналітичній записці, надісланній електронною поштою. "Якщо Яценюк залишається прем’єром, це означає, що ці бої, швидше за все, активізуюится на початку 2016 року". 

The Wall Street Journal | США. Дилема Порошенка у боротьбі з корупцією: будеш діяти надто повільно – звинуватять у покриванні олігархів, будеш діяти дуже швидко – рухне коаліційний уряд

Старший науковий співробітник аналітичного центру Atlantic Council Адріан Каратницький у статті для The Wall Street Journal закликає не вимагати від української влади відразу покінчити з корупцією в Україні – на його думку, це загрожує колапсом уряду. "Дилема, перед якою, на його думку, виявилися українські лідери, сформульована в підзаголовку: "Будеш діяти надто повільно – звинуватять у покриванні олігархів. Будеш діяти дуже швидко – рухне коаліційний уряд". "Протягом більшої частини своєї 25-річної історії після здобуття незалежності Україна була охоплена корупцією і хабарництвом. Цей недолік став головним каталізатором і "помаранчевої революції" 2003 року, і акцій протесту на площі Незалежності в 2013-2014 роках", - нагадує автор. Проблема корупції існує в Україні і сьогодні. В нинішніх умовах боротьба з нею "означає зіткнення з впливовим лобі в парламенті, в тому числі з членами правлячої більшості. Є й інша проблема: як уникнути розвалу промислових і фінансових імперій, становище яких стало хитким через різкий економічний спад". "З іншого боку, наростає суспільне невдоволення. У громадянського суспільства, окриленого поваленням режиму Януковича і натхненного своєю роллю у відбитті атаки російської армії на Донбасі, де воно виступило пліч-о-пліч з бійцями добровольчих формувань, максималістські вимоги до якості державного управління", - продовжує політолог. За його словами, нерідко це приводить до того, що громадянські активісти стають "частиною проблеми... Нерозторопність уряду ці ревні реформісти прирівнюють до співучасті в корупції і продовжують кидати на адресу прем'єр-міністра, важливих членів уряду і президентської адміністрації огульні і часто необгрунтовані звинувачення в злочинній поведінці". "Активізація зусиль по боротьбі з корупцією - першочергове завдання президента України Петра Порошенка і прем'єр-міністра Арсенія Яценюка. Але і громадянському суспільству потрібно бути більш прагматичним. Безглуздо висувати вимогу, щоб в один момент були покарані винуватці всіх корупційних зловживань, - пише Каратницький. - Громадянське суспільство повинно зрозуміти, що нерішучість уряду в боротьбі з численними українськими олігархами-хабарниками відображає складнощі української демократичної політики і той факт, що в парламенті адміністрація має лише незначну більшість". Свою логіку Каратницький ілюструє свіжим прикладом: коли президент Порошенко вступив у сутичку з мільярдером Ігорем Коломойським, "більше десятка пов'язаних з олігархом депутатів вийшли з правлячої коаліції і приєдналися до опозиції". Саме тому, пише аналітик, "президенту і прем'єр-міністру доводиться витримувати баланс між необхідністю боротися із зловживаннями олігархів і необхідністю зберігати більшість. Втрата більшості призведе до формування більш популістського законодавчого органу і поставить під загрозу прогрес у бюджетно-фінансовій та економічній сферах". Рішення політолог бачить в запозиченні принципу самообмеження революції", сформульованого польським дисидентом Яцеком Куронем стосовно до руху "Солідарність", сенс якого полягає в тому, щоб дотримуватися еволюційного шляху всупереч "прагненню суспільства до максималістських революційних заходів". "Україна навряд чи може собі дозволити підірвати стабільність держави - єдиного інструменту оборони від іноземного агресора і єдиного легітимного механізму реалізації реформ. У національному консенсусі, заснованому на розумінні цих речей, полягає найкращий шлях для України", - підсумовує Каратницький. 

Bloomberg View | США. Зовнішньополітичні підсумки дій Путіна у 2015 році

В результаті ризикованих авантюр, більшість з яких закінчились погано для простих росіян, Володимир Путін, схоже, покращив свої міжнародні позиції, домігшись для Росії нової ролі у міжнародних справах, пише оглядач Bloomberg View Леонід Бершидський. 2014 рік видався невдалим для Путіна, він ледь не перетворився на вигнанця, продовжує автор. "Путін хотів, щоб його погляди та інтереси брали в розрахунок. Замість цього він отримав презирство разом зі страхом, що є трохи кращим зневаги. Тому до 2015 року він узявся покращити свої глобальні позиції з допомогою серії сміливих кроків", – пише видання. Лютневі переговори з Петром Порошенком за посередництва Франції та Німеччині завершилися укладенням мирної угоди, реалізація якої виявилася неможливою. У підсумку ця комбінація виявилась для Путіна не виграшною і не програшною. Мінус для Путіна в тому, що західні санкції зберігаються, незважаючи на спроби Путіна підірвати їх зсередини. Не вдалося Путіну і перешкодити зближенню України з ЄС. Позитивний для Путіна момент у тому, що Україна далека від стабільності: корумпований і некомпетентний уряд провалив реформи, став непопулярним, а будь-які заворушення будуть на руку Путіну, якому "чим гірше, тим краще", зазначає автор. Таким чином, "Путін все ще може розраховувати на те, що його спроби підірвати авторитет української влади одного разу дадуть результат і забезпечать йому більш зручних партнерів у Києві", пише Бершидський. Крім того, переговори в Мінську дозволили Путіну вступити в "ближчий і продуктивний контакт" з Ангелою Меркель і Франсуа Олландом. "Для них обох Путін більше не ізгой: з ним можна вести справи", - констатує видання. Обернулася невдачею ставка на енергію як інструмент політичного впливу, продовжує Бершидський. "Докримьска зовнішня політика Росії полягала в посиленні енергетичного впливу країни. Але це добром не скінчилося: у травні Путін був змушений відмовитися від проекту газопроводу "Південний потік" через опір ЄС. План Б – розгорнути трубу в бік Туреччини – теж провалився, можливо, ще до того, як Туреччина збила російський літак на турецько-сирійському кордоні. Китаю може знадобитися набагато менше газу, ніж Росія хотіла б постачати за договором 2014 року. Російський газовий монополіст "Газпром" вплутався в дуже багато сумнівних і надмірно дорогих проектів будівництва газопроводів, які, схоже, нікому не потрібні, а близькосхідні конкуренти Росії охоче користуються прагненням Європи до більшої енергетичної незалежності від Москви. З'ясувалося, що навіть Україні потрібно набагато менше російського газу, ніж вона купувала раніше, як внаслідок економічних труднощів, так і тому, що більша частина колишніх поставок виявилася частиною корупційних схем українських олігархів", - пише Bloomberg View. "Втрата енергетичних важелів, схоже, вибила Путіна з колії. У нього не залишалося іншого виходу, крім як пустити в хід останній козир Росії - її військову міць", - зазначає автор. Демонстрація військової потужності стала успіхом для Путіна. З іншого боку, армія сирійського президента Башара Асада виявилася менш корисною, ніж розраховувала Москва: навіть з допомогою Ірану і "Хізбалли" сирійські війська не змогли добитися рішучої переваги у наземних операціях. "Якщо б вони взяли Алеппо, Путін міг би диктувати умови мирної угоди. А в нинішній ситуації він може тільки йти на компроміс з США і їх союзниками, погоджуючись на переговори Асада з поміркованою опозицією, які можуть завершитися формуванням уряду, ворожого Путіну, давньому союзнику Асада", - пише видання. Тим не менш, цей непростий компроміс, на думку Бершидського, можна вважати успіхом для Путіна. "США погодилися з тим, що він грає конструктивну роль у Сирії, а резолюція Радбезу, безсумнівно, є плодом спільних зусиль", - зазначає автор. Загальний підсумок року, вважає оглядач, є нейтральним. "Для простих людей путінська зовнішня політика приносить гіркі плоди, - пише він. - Росіяни відчувають себе у все більшій ізоляції. Все, що отримали росіяни від путінської зовнішньополітичної активності, зростання національної гордості, підживленій кремлівськими пропагандистськими телеканалами, - не надто відчутний виграш при тому, що економіка продовжує прогинатися під тягарем падаючих цін на сировину". "Тим не менш, загальна перспектива швидше сприятлива для Путіна, - констатує автор. - Його войовничий настрій, готовність до діалогу і компромісу знову зробили його гравцем, з яким рахуються, її більше не цураються: навіть президент США Барак Обама, який не приховує своєї особистої неприязні до Путіна, вважає за необхідне регулярно зустрічатися з ним. Російський лідер створив незручну, але далеко не незначну нішу для Росії на світовому політичному ландшафті". "Путінські авантюри все ще можуть погано закінчитися в майбутньому році. Провал мінських угод може призвести до активізації насильства в Україні і посилення санкцій. Переговори про врегулювання в Сирії можуть закінчитися принизливо для Росії або взагалі ні до чого не привести. Посилюються економічні труднощі і чергові зриви в енергетичній галузі можуть підірвати військову міць Росії і супутнє їй вплив на переговорах. Хоча з Путіним знову ведуть справи, у нього на руках занадто мало карт для гри в його стилі, - зазначає автор. - Але це краще, ніж бути загалом виключеним з гри. Відновлення співпраці Путіна з Заходом на руку не тільки Путіну, але і всій Росії: як тільки він піде, доведеться просто покращувати відносини, а не повністю перебудовувати їх". 

The Wall Street Journal | США. США ввели нові санкції проти союзників Путіна

Адміністрація Обами ввела нові санкції проти українських і російських бізнесменів і політиків, близьких до Володимира Путіна, що має продемонструвати підтримку Києву, але може ускладнити спроби США співпрацювати з Москвою в питанні припинення війни в Сирії. У вівторок міністерство фінансів США заявило, що завдання санкцій – змусити Росію дотримуватися дипломатичної угоди, спрямованої на стабілізацію ситуації в Україні, і вивести війська з Криму. Кремль, відповідаючи на нові заходи проти десятків фізичних осіб, заявив, що санкції можуть підірвати американо-російські відносини. Адміністрація повідомила, що її останні дії "спрямовані на підтримку санкцій" і мають на меті охопити дочірні компанії тих осіб, які вже потрапили в чорний список, у відповідь на кроки, здійснені фізичними особами і компаніям, щоб обійти санкції. США діють паралельно з Євросоюзом. Найбільш значущі з політичної точки зору заходи спрямовані проти компаній, які контролюються людьми з найближчого оточення Путіна, в тому числі Геннадієм Тимченком і Борисом і Аркадієм Ротенбергами. "Якщо брати до уваги санкції проти його дружків серйозно, то потрібно ввести заходи проти їх підставних компаній, а також їх агентів та партнерів, – заявив високопоставлений чиновник, який працює над питанням санкцій. – Саме це ми і зробили". Американських чиновників давно турбувало те, що ефект від торішніх санкцій був ослаблений: дані особи змогли передати свої активи іншим і таким чином ухилитися від удару фінансових санкцій США. Наприклад, Тимченко продав свою частку трейдера Gunvor всього за кілька днів до того, як опинився під санкціями у березні 2014 року. Це вивело Gunvor – в якому, як стверджує Мінфін США, знаходяться деякі особисті вкладення Путіна, – з-під дії американських регулюючих органів. І Gunvor, і Тимченко заперечують фінансові зв'язки з російським президентом, уточнюють журналісти. Брати Ротенберги, які частково розбагатіли на отриманні державних контрактів, також вжили заходів по захисту своїх активів від санкцій, затверджує Мінфін США. Видання зазначає, що під санкції також підпали чиновники адміністрації колишнього президента України Януковича, лідери сепаратистів і компанії, які мають бізнес у Криму. У їх числі опинилися обвинувачені США в корупції і репресії проти учасників протестів 2014 року Віталій Захарченко та Дмитро Табачник.

The Bloomberg View | США. Німеччина чинить правильно, коли ігнорує санкції проти Росії

Німеччина згуртувала Європу для підтримки пов'язаних з Україною санкцій проти Росії, але при цьому відносно їх дотримання вона є менш добросовісною. Лідери Німеччини підтримують неефективні заходи, головним чином потураючи Сполученим Штатам, і абсолютно правильно роблять, не бажаючи через ці санкції занадто страждати. Виступаючи нещодавно перед своєю партією ХДС — після чого їй дев'ять хвилин аплодували стоячи — канцлер Ангела Меркель сказала про санкції наступне: «Це була правильна реакція, як би ми не хотіли підтримувати хороші відносини з Росією. Ми повинні виконувати свої принципи».Як же в такому разі пояснити здійснювану банком Німеччини Deutsche Bank внутрішню перевірку, в результаті якої в російському відділенні були виявлені сумнівні операції на суму 10 мільярдів доларів? Мабуть, ці операції повинні були допомогти російським бізнесменам переводити свої кошти за кордон. Кажуть, що серед клієнтів цього банку значаться друзі президента Володимира Путіна Аркадій і Борис Ротенберг, які перебувають під санкціями і, отже, не повинні мати доступу до банків, що працюють у США і Європі. Ідея введення санкцій належала США, американській адміністрації сподобалася підтримка з боку Меркель. Разом союзники США створили єдиний східний фронт проти російської агресії. В цьому відношенні санкції вже приносять свої плоди, але змушувати німецькі компанії розплачуватися за це нераціонально. З боку уряду прояв активності щодо санкцій був би справою непотрібним і контрпродуктивним. Не виключено, що в наступному році Меркель буде змушена вжити заходів проти будівництва «Північного потоку-2», щоб запобігти черговому конфлікту з країнами Південної Європи, в яких антинімецькі настрої вже досить відчутні. Однак вона, швидше за все, постарається зробити так, щоб цей газовий проект відповідав європейським законам. А Італії і її сусідам треба було активніше відстоювати «Південний потік» замість того, щоб приймати зовні антиросійську політику Євросоюзу за чисту монету. 

Die Welt | Німеччина. Підсумки-2015: як Путін бореться за новий світоустрій

На початку наступного року стане можливою вільна торгівля між змученою війною Україною та ЄС. Це може привести до нового загострення суперечки між Росією і Заходом за гегемонію у східній Європі. Кілька місяців тому Росія припинила постачання газу в Україну, закрила свій повітряний простір для українських літаків і висловлювала своє невдоволення багатьма іншими способами. Угода між ЄС і Україною не означає закінчення «тліючого» з часів революції на Майдані конфлікту, а є лише наступним ходом у великій грі, в якій на кону стоїть майбутнє України і українців. У Москві на це питання дають зовсім іншу відповідь, ніж у Вашингтоні: довгострокове єднання, незважаючи на Мінські мирні угоди, малоймовірне. ЄС, у свою чергу, наполягає, що угода про вільну торгівлю є не більш ніж угодою про вільну торгівлю, що Україна, незважаючи на свою очевидну слабкість, є суверенною державою, і що з Москвою в кінцевому результаті можна буде домовитися — зокрема, про будівництво своєрідного «моста», який з'єднає Європу з Євразійським економічним союзом, в якій ключову роль відіграє Росія. Коли Україна здобула незалежність, європейці вважали її занадто хаотичною країною (до того ж абсолютною периферією) і навіть не обтяжували себе питанням, коли Росія скористається безладом, що панує в Україні, і її слабкістю у власних інтересах. Однак замість того, щоб взяти ініціативу у свої руки і придумати для України свого роду «план Маршалла», Захід погодився з концепцією США, і в першу чергу, президента Джорджа Буша- молодшого і його «неоконів», згідно якої Україну слід було б прийняти в НАТО і зробити частиною «західного світу». Представники Росії, не вдаючись у деталі, пригрозили «війною», після чого Меркель і президент Франції Саркозі заблокували прийом України в НАТО. Після цього залишилося лише обіцянку, дану на саміті альянсу в Будапешті в 2008 році: в разі виконання певних умов Грузія і Україна могли б вступити в альянс. Однак НАТО може думати з цього питання все, що завгодно — Росія буде вважати близькість американських військ до своїх кордонів небезпекою. Так що це буде питання війни чи миру. А договір про вільну торгівлю між Україною та ЄС є частиною великої гри, результат якої невідомий.