Що писала про Україну західна преса 29 грудня 2015

Stratfor | США. Прогноз Stratfor для України на 2016 рік: відставка Яценюка та нові протести

Війна на Донбасі не закінчиться 2016 року, хоча бойові дії в регіоні відбуватимуться менш інтенсивно, ніж це було в році, що минає. У зв’язку з цим країни Заходу продовжать економічні санкції щодо РФ, а їх ослаблення або скасування пов’язуватимуть із виконанням Мінських домовленостей. Про це йдеться в прогнозі приватної американської розвідувально-аналітичної компанії Stratfor на 2016 рік. На думку аналітиків Stratfor, у 2016 році багато які з нинішніх тенденцій продовжаться. «Війна на сході України, цілком імовірно, стане довгостроковим замороженим конфліктом. При цьому бойові дії на Донбасі проходитимуть менш інтенсивно, ніж у 2015 році, хоча час від часу між українськими військовими та проросійськими бойовиками відбуватимуться зіткнення. Мінські домовленості продовжать залишатися основою для дипломатичних переговорів. Проте різна інтерпретація з боку України і Заходу, а також з боку Росії та сепаратистів не дозволять у 2016 році домогтися врегулювання конфлікту», – йдеться в звіті компанії. Більш того, фахівці приватної американської розвідки прогнозують, що США і країни Євросоюзу продовжать поточні санкції щодо РФ у 2016 році: «Якісь ослаблення обмежувальних заходів можливі тільки в тому випадку, якщо Москва дозволить встановити контроль над кордоном між Росією і самопроголошеними республіками, а також не перешкоджатиме спостерігачам моніторингової місії ОБСЄ на Донбасі. Втім, Кремль навряд чи погодиться на це». На думку приватних американських розвідників, конфлікт на Донбасі стане лише одним з багатьох серйозних викликів, з якими Києву доведеться зіштовхнутися в 2016 році. «Донецьк і Луганськ залишаться непідконтрольними українській владі. Тим не менш, між сторонами можливе встановлення економічних взаємин в окремих випадках протягом наступного року», – наголошується в документі. Непопулярність кроків, що вживаються урядом України, а також низькі темпи проведення реформ можуть призвести до перестановок у Кабінеті міністрів, прогнозують фахівці із США: «Потенційно вони можуть включати заміну прем’єр-міністра Арсенія Яценюка. Незважаючи на це, президенту Петрові Порошенку, з високою часткою ймовірності, вдасться зберегти прозахідний курс країни. Ключем до «виживання» керівництва України в 2016 році стане фінансова підтримка із Заходу а також допомога в секторі безпеки з боку НАТО і США». Більше того, в Stratfor прогнозують зростання української економіки в 2016 році: «Повільне відновлення відбуватиметься, навіть незважаючи на високий рівень інфляції та безробіття. Хоча останні два пункти будуть причиною протестів і заворушень в Україні». Згідно з прогнозом, Росія і Захід продовжать проводити військові навчання і нарощувати свою міць у прикордонних зонах. «НАТО розмістить додаткові війська в Центральній і Східній Європі, а РФ збільшить чисельність своїх військово-повітряних сил і оборонних систем у Білорусі та в Калінінградській області. Прямий конфлікт між росіянами та силами Альянсу не виникне, але обидві сторони нарощуватимуть свої військові можливості», – наголошується в документі. У доповіді говориться, що перманентний конфлікт на сході України буде лише однією з багатьох серйозних проблем для Києва наступного року. "Ультраправі та націоналістичні групи продовжать підривати українську владу і перешкоджати Києву виконати свої політичні поступки бойовикам. Це, в свою чергу, гарантуватиме, що Донецьк і Луганськ залишаться поза політичним контролем Києва, хоча деякі економічні зв'язки можуть бути відновлені, зважаючи на таку необхідність для обох сторін протягом року", – наголошується в доповіді. За версією Stratfor, Росія продовжить військову операцію в Сирії, що ще більше ускладнить її взаємини з Туреччиною, США та європейськими державами: «РФ координуватиме свої зусилля з цими країнами, щоб уникнути нагнітання ситуації на полі бою. Однак посилення Москвою позицій президента Сирії Башара Асада, яке включає атаки на сунітських повстанців, поставить спільні операції проти «ІДІЛ» під загрозу. Роль Росії в Сирії погіршить її взаємини з Туреччиною. Але з урахуванням того, що Анкара все більше зближується з НАТО, Москва уважно стежитиме за тим, щоби не зайти надто далеко. Обидві сторони продовжать торговельні обмеження в стилі «зуб за зуб» і відтермінують реалізацію енергетичних проектів. Крім того, ці країни змагатимуться за вплив у кавказькому регіоні. Зокрема, в питанні Азербайджану та Нагірно-Карабахського конфлікту». Тим часом складне економічне становище в Росії може призвести до протестних акцій. «Кремль дозволить проводити маленькі акції, пов’язані з економікою, але спробує не допустити великих, добре організованих протестів, які можуть набути антикремлівського забарвлення. Більше того, антиісламістська риторика керівництва РФ може спровокувати вибух ультранаціоналістичних заворушень, спрямованих проти мігрантів. Своєю чергою, ФСБ спробує використовувати погрози від «ІДІЛ» та інших терористичних угруповань, щоби розширити свої повноваження не тільки всередині Росії, але і за її межами. Напередодні парламентських виборів у вересні Кремль, досить імовірно, боротиметься проти опозиційних сил та їхніх лідерів, щоби не допустити формування популярного руху», – прогнозують в Stratfor. Такий розвиток подій, на думку аналітиків компанії, призведе до наростання невдоволення всередині російських еліт: «Будуть збільшуватися розбіжності у сфері енергетики. Каменями спотикання стануть питання фінансової підтримки великих фірм і проектів, тема приватизації Роснафти, а також можливого позбавлення монополії «Газпрому» на газові трубопроводи. Серед різних служб безпеки виникнуть суперечки, хто несе відповідальність за події на сході України, у Сирії та інших гарячих точках. При цьому можливість Путіна управляти цими розбіжностями все зменшується, що змусить його більше покладатися на лояльних до нього впливових людей». Як зазначили у приватній розвідці США, конфлікт на території України буде позначатися на інших країнах колишнього СРСР: «Білорусь поступово посилить свої економічні відносини з Заходом, але у військовій сфері та плані стратегічного партнерства залишиться з Росією. Президент країни Алєксандр Лукашенко спробує заблокувати створення російської військової бази на території Білорусі, щоби не допустити напруженості із Заходом. Втім, його позиція може змінитися, якщо НАТО значно збільшить свою присутність в сусідніх Польщі й країнах Балтії», – йдеться в документі. У Молдові, тим часом, корупційний скандал, у якому фігурують члени уряду, створить передумови для зростання популярності проросійських політичних сил. Країни Балтії продовжать диверсифікацію джерел енергоресурсів і свою політику з віддалення від Росії. Грузія, згідно з прогнозом Stratfor, поглиблюватиме свою співпрацю з НАТО, але про приєднання цієї країни до Альянсу наступного року поки не йдеться. 

 

Reuters | Великобританія. Політична ворожнеча ставить під загрозу майбутнє України та “здобутки” Обами

Під час свого останнього візиту до Києва, віце-президент США Джо Байден сказав, що він останнім часом більше часу розмовляє з українськими чиновниками, ніж із його власною дружиною. І він не перебільшує: високопоставлені американські чиновники, у тому числі Байден, глибоко втягнуті у спроби переконати керівництво України підвести риску під минулим і здійснити реформи, які вони обіцяли здійснити. Але, незважаючи на ці зусилля, суперечності всередині правлячої коаліції наростають, на фоні гальмування багатьох реформ. Якщо лідери не справляться з реформами, це викличе глибоке занепокоєння у Вашингтоні, ЄС і МВФ, які пожертвували відносинами з Росією, щоб підтримати цих людей та їх наміри. "Я думаю, що ми, можливо, витрачаємо близько 1000 годин на телефон", – Байден заявив журналістам під час свого візиту до Києва, посилаючись на його переговори з президентом України Петром Порошенком. Офіційні дані офісу Байдена вказують на те, що з 2014 року віце-президент говорив по телефону 40 разів з Порошенком і 16 разів з прем'єр-міністром Арсенієм Яценюком. Байден був не самотній. З 2014 року американські чиновники і члени конгресу здійснили більше 100 візитів до України, відповідно до інформації прес-секретаря посольства США в Києві. Тим не менш, незважаючи на інтенсивні зусилля Білого дому, проект з реформування України перебуває на межі зриву. Якщо це відбудеться, то це стане втратою можливості для України зламати 25-річний цикл хаосу і корупції, і означатиме поразку для адміністрації Обами. Новий прозахідний український уряд опинився у складній ситуації. Війна проти сепаратистів забрала життя тисяч людей і залишила сотні тисяч без даху. Державна казна опинилась порожньою, валюта у вільному падінні, і бізнес, який все ще залежить від Росії та постачань енергоносіїв. Економічні галузі не реформувались ще з радянських часів та глибоко уражені корупцією. Міжнародний валютний фонд погодився тримати на плаву Україну в обмін на реструктуризацію свого боргу і реформи фінансів, політики та промисловості. Спочатку, новини з Києва був позитивним. У заяві перед Комітетом у закордонних справах в Конгресі в березні цього року, високопоставлений американський дипломат Вікторія Нуланд перерахувала список реформ, прийнятих новою владою. "Україна почала кувати нову націю на своїх власних умовах," – сказала Нуланд. Це була довгоочікувана “світла пляма” для адміністрації, яка страждала на зовнішньополітичні невдачі в Лівії, Іраку, Сирії та Афганістані. Але в останні кілька місяців реформи в Україні загальмувались. У той час як Київ досягнув деяких успіхів, у тому числі в очищенні її банківського сектору та реконструкції поліції, багато обіцяних реформ або застопорилися в парламенті, або залишилися тільки на папері. Після довгих сперечань, український парламент у п'ятницю схвалив бюджет на наступний рік, що є необхідною умовою для забезпечення чергового траншу у розмірі $ 17,5 млрд у вигляді кредитів МВФ. Тим не менш, це ще потрібно перевірти, чи відповідає бюджет всім вимогам МВФ. Попередні поправки до податкової системи були лише тимчасовими. Суперечки спалахнули між союзниками президента і Яценюком. Відбулась масова бійка в парламенті на початку цього місяця між членами фракцій-партнерів по коаліції. Кілька днів по тому, під час Національної ради реформ спалахнула сварка міністра внутрішніх справ та губернатора Одеської області, колишнього президента Грузії. На зустрічах у Києві з Порошенком, Байден виступив з попередженням, за словами джерела, близького до президента України, який говорив з Reuters на умовах анонімності. "Байден заявив, що результати роботи в Україні важливі для Сполучених Штатів. Нинішня команда має останній шанс зробити щось," – сказало джерело, відповідаючи на запитання, що було обговорено під час їхньої останньої зустрічі в Києві, – "терпіння поступово закінчується." На думку українських законодавців, що поговорили з Reuters, прем'єр-міністр може піти у відставку на початку наступного року, можливо, після втрати вотуму довіри у парламенті. Це може спровокувати дострокові парламентські вибори. Втрата Яценюка стане ударом для американської політики в Україні. Вашингтон бачить Яценюка сполучною ланкою між США та Україною у здійсненні прозахідних реформ. Відповідно до другого джерела, близького до Порошенка, Вашингтон буде працювати з будь-яким прем'єр- міністром, поки реформістська коаліція утримуватиме владу. "Їхня думка – вибрати лідерів з-поміж себе,"¬ – заявило друге джерело. "Головне, щоб зберегти коаліцію і не допустити будь-яких кроків назад. Два основних моменти, які американці проштовхують в Києві: 1) захист політичної стабільності, 2) суворе дотримання вимог МВФ", – сказало джерело. 

 

Polskie Radio | Польща. Пекін може натиснути на Москву, оскільки одна з гілок "Шовкового шляху" проходить через Україну

Мир в Україні в інтересах Китаю. Китай поки що залишається осторонь і не активно втручається у війну Росії проти України. Проте в його інтересах зупинити російську агресію. Про це "Польському радіо" сказав експерт з польсько-китайських відносин доктор Томаш Камінський. Він нагадав, що Євросоюз вже намагався залучити Китай до вирішення конфлікту в Донбасі, проте безрезультатно. Але, на думку польського експерта, це ще не означає, що Пекін підтримує Москву. "Навпаки, в довгостроковій перспективі Китаю важливо стабілізувати ситуацію в Україні з урахуванням побудови нового "Шовкового шляху" в Європу. А через Україну проходить одна з його гілок. Українській владі я б радив розвивати цей напрямок, встановлювати тісніші контакти з Пекіном. Адже поза Євросоюзом і Росією Україна може втягнути в гру і Китай", - вважає Камінський. Однак він нагадав, що поки на пострадянському просторі Пекін змагається з Москвою за вплив на регіон Центральної Азії. Китай "вторгся" на периферію Росії в Центральній Азії. Пекін довго працював над тим, щоб отримати доступ до багатих природних ресурсів Центральної Азії, щоб підживити китайську індустріальну економіку. Також він хоче, щоб Центральна Азія стала загородженням від ісламістських екстремістів, які можуть проникнути в Синцзянь-Уйгурський автономний округ, населення якого сповідує іслам. Все це не подобається Росії, яка претендує на контроль над такими країнами, як Казахстан, Киргизстан, Узбекістан і Таджикістан. 

 

Carnegie Russia | Росія. Дмитро Тренін: США і Росія в 2015 році – це «стабілізація конфронтації»

Директор Московського центру Карнеґі Дмитро Тренін підбикає підсумки року в американсько-російських відносинаx. 2015 рік був в історії контактів офіційних Вашингтона і Москви одним з найскладніших: негативні оцінки дій одне одного сипалися з обох сторін, багато говорилося про можливість ненавмисного військового зіткнення двох держав, а президенти Барак Обама і Володимир Путін раз за разом підтверджували, що навіть розмовляючи про важливе, вони не є партнерами – тільки лідерами, у яких інтереси збігаються в певних точках. Якою була атмосфера цього року у відносинах США і Росії, стала вона прохолоднішою чи теплішою, прозорішою чи туманнішою? Свою оцінку цим відносинам у 2015 дав в ексклюзивному інтерв’ю Російській службі «Голосу Америки» директор Московського центру Карнеґі, політолог Дмитро Тренін. – Яка для Вас спільна характеристика процесів, що відбулися у відносинах між США і Росією в році, що минає? – Я думаю, що цей рік приніс нам стабілізацію конфронтації. 2014 рік був дуже небезпечним, тому що ми в кризових умовах входили в новий стан відносин, і тоді могли бути різні несподівані повороти, в тому числі – пряме зіткнення в Україні або навколо України. У 2015 році ситуація дещо стабілізувалася, але не розрядилася. Вона залишилася на високому рівні напруженості, але ця напруженість почала вже сприйматися як хронічний стан відносин. І в рамках цієї напруженості, в рамках цієї конфронтації відносини розвиваються, зокрема, там, де інтереси збігаються. Скажімо, частково вони збігаються щодо Ірану (я маю на увазі іранську ядерну програму), частково – щодо Сирії. Так, у нас є деякі приклади тактичного співробітництва на тлі стратегічної конфронтації. – Тобто, небезпека зіткнення, про яке Ви згадали як про ймовірне, за минулий рік зменшилася? І які поворотні точки відносин Вашингтона і Москви в 2015-му Ви б відзначили? – Я б сказав так: зараз менш небезпечно, ніж в 2014 році, але в той же час стало ясно, що нинішній стан відносин – надовго. Думаю, що перший поворот, дуже важливий і негативний – це поворот, коли перші мінські угоди провалилися, це стало ясно на самому початку року, і конфлікт на Донбасі знову став «гарячим», смертоносним і небезпечним. Між початком року і «Мінськом-2» був поворот, на мій погляд, потенційно до чогось дуже небезпечного. «Мінськ-2» формально – це результат дій «нормандської четвірки», але очевидно, що США стояли за західними учасниками або, скажімо, за всіма учасниками, окрім Росії, і через Німеччину вони направляли цей процес. Те, що США дозволили Німеччині добитися перемир’я, означало, що вони були зацікавлені в стабілізації становища в Україні, навіть маючи на увазі перспективу замороження конфлікту. Другою небезпечною ситуацією було наростання російської присутності в Сирії. Американці не дуже розуміли, що відбувається. Не було ніяких домовленостей про те, як дві сторони навіть не те що взаємодіяти будуть, а як вони один одного уникатимуть, щоб там не було жертв, опинившись разом в Сирії. Була деяка перспектива того, що Росія і США стануть воювати в Сирії одне проти одного, але через посередників. Скажімо, Росія бомбардує сирійську опозицію, США бомблять війська Асада. Але й те, й інше розрядилося. «Мінськ-2» відкрив перспективу стабілізації конфлікту. Ті домовленості, які вдалося досягти щодо Сирії, принаймні відвели небезпеку прямого російсько-американського зіткнення і навіть відкрили певні перспективи співробітництва. – Якщо говорити про зустрічі Барака Обами і Володимира Путіна за цей рік – наскільки вони були важливими? – Зустріч в Нью-Йорку була досить важливою, зустріч в Парижі – теж, і в принципі важливі, звичайно, дипломатичні контакти на вищому рівні. – Наскільки, на Вашу думку, Бараку Обамі було складно говорити з Володимиром Путіним після своїх досить жорстких заяв з приводу дій Москви в Україні і в Сирії, адже навіть якось з його вуст прозвучало порівняння дій Росії з рівнем загрози від лихоманки «Ебола» та ІДІЛ, як після цього говорити? – Я думаю, що, по-перше, за словами президента США все-таки не було переконання у тому, що Росія являє собою дійсно смертельну небезпеку для США. Оскільки, якщо ми цей чудовий ряд розберемо, то ні «Ебола», ні ІДІЛ безпосередньо США не загрожують. Це загроза, але загроза якогось четвертого плану, і Росія в цьому ж списку. Ну, так, це така ось неприємність, але це не Радянський Союз, не якась макрозагроза, загалом це не привід для того, щоб кричати: «Ми починаємо нову «холодну війну», ворог біля воріт» і так далі. І, по-друге, за моїми спостереженнями, багатьом з американців, з якими я розмовляв, було трохи незручно за ці порівняння. Це, швидше за все, продукт спічрайтерів, але не самого Обами. У нього на Росію, в принципі, немає часу, не було й особливого бажання займатися нею, на мій погляд, і вона цього особливо і не заслуговує з його точки зору. – Але держсекретар США Джон Керрі і навесні, і в грудні намагався знайти спільну мову з Володимиром Путіним. Як Ви гадаєте, йому це вдалося, і чому він розмовляв з російськими керівниками в тональності, що відрізняється від тональності, скажімо, міністра оборони США Ештона Картера? – Керрі, на мій погляд, людина, до певної міри, самостійна. Коли Обама зробив свої перші кроки в політиці на федеральній арені, він їх зробив, як ми пам’ятаємо, під час з’їзду Демократичної партії США, який висував Керрі в президенти країни на виборах у 2004 році. Джон Керрі справляє враження про себе, як про старшого політика, політика з колосальним досвідом, з колосальним баченням, особливо глобальної ситуації. І те, що Керрі робить на міжнародній арені, звичайно, не розходиться з діями Обами, але це дипломатія Керрі, він не обов’язково кожен свій крок, кожну свою посмішку, рукостискання, або що хочете, погодить з Радою національної безпеки і апаратом Білого дому. У нього є якесь прагнення, на мій погляд, домогтися успіху: ось він – держсекретар, і він повинен протягом свого секретарства зробити істотний внесок у справу миру і безпеки в усьому світі. Він і намагається, як може, він реально дуже багато вкладається як людина в усі ці переговори, в пошуки рішень. Я, наприклад, упевнений, що він поважає Сергія Лаврова як партнера. А взагалі, йому доводиться мати справу з дуже різними персонажами на міжнародній арені. Є цілі, є завдання, які треба вирішити, і ясно, що доводиться вести переговори в основному не з тими людьми, які з вами згодні на сто відсотків, і не з тими, кому ви можете просто наказати. – Марія Захарова, представник МЗС Росії, після недавньої зустрічі Лаврова, Путіна і Керрі сказала, що з боку США була спроба ізоляції Росії, але ця спроба провалилася. То чи була така спроба, і чи провалилася вона? – Я думаю, що вона була, і вона не провалилася. Треба розуміти, що таке ізоляція в даному випадку. Це не припинення контактів, це неможливо. Ізоляція в даному випадку – це ситуація, за якої Росія поставлена в положення, скажімо так, не партнера, а країни, яка порушила правила гри, міжнародний порядок, до якої потрібно відповідно ставитися. І ця позиція поділяється, по факту, усіма країнами, які перебувають в союзних відносинах зі США та низкою інших країн. Завдяки фінансовому домінуванню США у світі, цю позицію доводиться враховувати навіть країнам, що є формально найближчими партнерами Росії, таким, як Китай. Тому що неможливість для Росії зібрати гроші на зовнішньому ринку поширюється не тільки на західні ринки, а й на китайський ринок. Я б сказав, що ізоляція існує, вона діє, її можна відчути. Це не ізоляція фізична, і ніхто такого завдання ставити не міг. Але реальну задачу поставили, і реальну задачу вирішили, і те, що зараз, незважаючи на всі дії різних кіл у деяких європейських країнах, санкції проти Росії продовжені – тому підтвердження. Для мене також сьогодні очевидно, що на найближчу перспективу Європа не зможе пом’якшити санкції, якщо на пом’якшення санкцій не дадуть згоди США, а вони навряд чи дадуть. І це, на мій погляд – приклад ізоляції Росії, яка відбулася. 

 

RFERL | США. «Демократична, ринкова України – загроза для Путіна» – Макфол

Колишній посол США в Росії Майкл Макфол, один з основоположників політики «перезавантаження» – стратегії тісної співпраці з Москвою, твердо наполягає на необхідності протистояння Кремлю. У своїх статтях він виступає за санкції, жорсткий тиск на Володимира Путіна, звинувачуючи російського президента у створенні глибокої кризи у взаєминах Москви і Вашингтона та проведенні стратегії, що суперечить інтересам Росії. – Я очікував поганих відносин між Америкою і Росією, я очікував цього ще за два роки до того, як я поїхав. Все було очевидним для мене, коли я був послом. «Перезавантаження» закінчилося до того, як я приїхав до Москви. Я спробував розбудити це, оновити це, але це було неможливо. Очевидно, Путін сам цього не хотів. Він турбувався насамперед про те, що відбувається всередині Росії, він вважав неправильним, він сам про це говорив багато разів, що ми забезпечуємо опозицію, яка виступає проти нього, і я особисто винен у цьому теж. Тому можливості співпрацювати з Росією вже не було до цих подій. Але я не чекав цього таких жахливих відносин між Росією і Америкою. – Що лежало, на Вашу думку, в основі цього «перезавантаження»? – Я багато про це говорив, коли був послом. Ідея така, дуже проста: у нас є спільні інтереси в Ірані, в Північній Кореї, контроль над ядерною зброєю, торгівля, інвестиції. Чому ми не можемо працювати разом, щоб забезпечити ці взаємні інтереси? Це було логічно, і це працювало. Треба сказати чесно: три роки це працювало прекрасно, ми багато зробили з Росією того, що, як ми вважали, було вигідним для Америки. Треба росіян запитати, як це було для них, але для нас це було вигідно. У нас був договір СНО-3, ми хотіли цієї угоди і домовилися. Ми хотіли забезпечувати наших солдатів в Афганістані через Росію, проект називається «Північний шлях» – і ми це зробили. Санкції проти Ірану – теж ми це спільно робили. Вступ Росії до СОТ. Тобто було дуже багато зроблено під час перезавантаження, яке я досі вважаю досягненням для Америки. Прикро, нелогічно для мене, що росіяни вирішили це зупинити. – Ви вважаєте, що Кремль просто не повірив у вашу щирість, в щирість Сполучених Штатів? Якщо аналізувати Ваші публікації, Ви вважаєте, що Путін, грубо кажучи, був винен у тому, що відносини різко погіршилися. Це так? – Так. І вплинуло становище в Росії, на що він реагував. Ви пам’ятаєте, що було у вересні 2011 року, коли Путін оголосив, що він стане кандидатом у президенти. Якби він переміг не на тлі виступів опозиції, без «Болотної справи», я впевнений, з ним працювати було б легше. Треба додати «Арабську весну», тому що в декількох країнах – в Сирії, Єгипті, Тунісі, Ємені – склалася непроста ситуація, і Путін вважав, що ми винні в цьому, що ми спонсорували опозицію там. – Повернімося до Вашого призначення послом у Росію. Ви приїжджаєте до Москви – людина, яку багато хто вважає основоположником «перезавантаження», яка, за Вашими власними словами, присвятила три роки до приїзду в Москву справі поліпшення американо-російських відносин – і Вас там зустрічають, м’яко кажучи, дуже недружньо. Які Ваші відчуття? – Треба мати на увазі, що було багато людей, і на найвищому рівні в уряді, між іншим, які дуже добре мене зустрічали. Я три роки працював у Білому домі, особисто знав багатьох людей, ми робили дуже багато роботи разом. Тому для них було добре, що я приїхав. Я пам’ятаю день, коли Обама говорив з Медведєвим у Франції в травні, за сім місяців до того, як я приїхав, і він сказав: «У мене є ідея відправити Майкла до Москви. Як Ви вважаєте?». Вони всі зраділи, в тому числі міністр Лавров, радник Путіна Приходько і так далі. Чимало було щасливих від того, що я став послом, тому що у мене були зв’язки з Білим домом, і вони прекрасно це розуміли. Але були інші люди, які не були пов’язані з «перезавантаженням», і у них була інша позиція. Згадайте, їм було погано після виборів до Державної думи Росії. – Кого Ви маєте на увазі? – Путінська команда. У Путіна рейтинг був на той час досить низький. Вони хотіли перемогти в першому турі, не в другому. Їм потрібні були нові аргументи, щоб перемогти на виборах. Говорити про економічне зростання вже було неможливо. Тому їм був потрібен новий ворог, ворогом була опозиція і спонсори. Спонсорами цієї опозиції виставили Америку і мене особисто. – Зараз, на відстані, ця кампанія виглядає як перший залп в тепер тривалій пропагандистській війні Путіна? – Безумовно. Один з таких людей – радник Путіна, якого я добре знаю вже давно. Це не був мій перший приїзд до Москви як посла, я вже 7-8 разів жив у Росії, я всю цю тусовку знав давно, тому в мене є друзі в Москві, яких я не буду називати зараз, їм буде складно, якщо я їх назву. Один з них мені сказав: «Майкле, вибачте, будь ласка, нічого особистого, просто нам потрібна така фігура, щоб ми могли перемогти на виборах. Ти – типовий американець, ти виглядаєш як типовий американець, говориш як типовий американець, у тебе є зв’язки з опозицією». – Тобто в такій інтерпретації тих подій Ви – ідеальна мішень для цькування? – Так, так було сказано. – Ви повертаєтеся і менш ніж через півроку після повернення пишете статтю «Протистояти путінській Росії». Американський публіцист Девід Ремнік називає цю статтю Вашим «кенанівським маніфестом». Ви пишете про те, що в Європу повернулася боротьба між автократією і демократією, закликаєте до ізоляції режиму Володимира Путіна, до введення санкцій. Чимало хто в США сприйняв цю статтю як визнання помилковості політики «перезавантаження» одним з її авторів. Сьогодні, озираючись на ці чотири роки, Ви вважаєте, що політика перезавантаження була помилкою? Якщо ні, то чому вона все-таки не спрацювала? – Це не була помилка, бо політика спрацювала, ось у чому справа. Найголовніше залишається незрозумілим для аналітиків. Вони вважають, що мета політики «перезавантаження» – зблизити відносини США з Росією. Це не моя політика, це не політика Обами, це не була наша мета: давайте дружити, давайте любити. Ні, цього не було, ніколи ми цього не говорили. Наша мета була в іншому: підписати договір СНО–3, ввести санкції проти Ірану, забезпечити наших солдатів в Афганістані – і ми цього домоглися. Але росіяни змінилися, вони вирішили: нам нецікаво більше з вами працювати… У Путіна була інша політика. Тому якщо у нього інша політика, то і ми повинні змінювати нашу політику, але це не означає, що перша частина нашої стратегії не була правильною... Медведєв на посаді президента хотів «перезавантаження» – це не було лише нашою ідеєю, це було його ідеєю теж. Він хотів посунути свою країну ближче до Європи, він хотів політичної лібералізації – м’якої, повільної, але хотів. Я не думаю, що модернізація за Медведєва – випадковість, країна стала більш відкритою, ніж раніше. Але Путін – інша людина, Путін цього не хотів. Він не Сталін, не буду їх порівнювати, але ідея про зовнішню загрозу, яка забезпечить внутрішню стабільність – це його логіка. Путін не вірить, що можливо з нами працювати. Тобто є велика різниця між Медведєвим і Путіним. Він вважає, що ми конкуренти, він розраховує на нульову суму, коли ми говоримо про зовнішню політику… Що робив Обама після інтервенції Росії в Україну? Ви знаєте, скільки прізвищ у санкційних списках? Сотні! Ви знаєте, скільки адміністрація Буша робила? Нуль. Ось їхня реакція на інтервенцію в Грузії – жодних санкцій не було, постачання летальної зброї не було, нічого не було. Уявлення про те, що Обама – слабкий, а Буш – сильний, я не вважаю коректним. Ви пам’ятаєте, що у нас була призначена зустріч з Путіним, і ми її відклали. Ми були єдиною адміністрацією, яка це зробила, 50 років до таких дій США не вдавались. Люди забувають про це, але я не забуваю, бо я забезпечував цю політику. – Якби тоді Америка діяла жорсткіше, чи можна припустити, що не сталося б української кризи, що не було б захоплення Криму? – Ні. По-перше, адміністрація Буша була при владі під час зіткнення Росії і Грузії, не ми були при владі. Тому говорити теоретично про те, що треба бути сильнішими... Треба їх питати, не нас. Але навіть припустимо теоретично, що США проводили б іншу політику. Чи могли б ми врятувати Україну від анексії? Що ми могли б робити інакше, щоб цього не було? Треба сказати чесно, кілька дуже важливих речей. Можливо, якби не було мобілізації на вулиці, Майдану, не було б російського вторгнення. Але це робили самі українці, ми цього не робили. Говорити: Мустафа Найєм, ти не можеш робити те, що ти робиш, інакше буде російська інтервенція – не наша справа. Весь час люди забувають, що є живі люди в Києві, в Москві, є та ж опозиція в Росії. Якби не було «Болотної справи», може, наші відносини були б кращими, але російська опозиція – не наші маріонетки, ми не можемо це говорити. По-друге, є один варіант дій. Вступ України до НАТО. Ось, мабуть, якби ми зробили це на п’ять років раніше, тоді вторгнення не було б. Але знову-таки, це нереально. Більшість країн НАТО цього не хотіла, по-друге, Ющенко цього не хотів, 75 відсотків населення цього не хотіло. А потім Янукович переміг на виборах. – Хочу трошки поговорити про Путіна, Вас очевидно ця особистість хвилює. Чи є, на Вашу думку, способи зупинити Путіна? Півтора роки тому він анексував Крим, через кілька місяців з’явилися побоювання, що він анексує південно-східну Україну, сьогодні він невідомо що робить в Сирії. Чи можна його зупинити, чи він неспинний? – Що стосується України – це велика трагедія. Його зупинили. Не повний успіх, тому що Крим наразі належить Росії. Що Путін робить в Сирії? У зовнішній політиці, якщо дивитися об’єктивно, Путін не зробив багато чого, що було б вигідно Росії. – Чи можливі бодай якісь нормальні відносини США і Росії, якщо Путін вважає, що Вашингтон робить все, щоб позбутися його в ролі лідера Росії? – Важко з ним працювати, очевидно. Це не означає, що не можна з ним працювати. Це як «холодна війна» для мене. Є велика різниця, хочу на цьому наголосити. Це не комуністичний режим, це режим, який не вірить нам, ми не віримо їм. Але навіть під час Холодної війни була можливість з ними працювати, чітко сказано, де ми можемо працювати, навіть при Рейгані така можливість була, до Горбачова. – Вас особисто не турбує те, що така політика Путіна дійсно може довести міжнародну ситуацію до по- справжньому великого конфлікту? Чи становить в принципі Путін небезпеку для США і для Заходу? – Я особисто так не вважаю, чесне слово. Я знаю економічні можливості Америки і наших союзників і знаю економічні можливості Росії. У нас – ВВП 40 відсотків від світового, Європа з Америкою; якщо я не помиляюся, Росія – це 1 відсоток. Що мене турбує – якісь несподівані ситуації, коли Путін дає емоційні реакції, як у випадку з Україною. Але світова війна, як інші вважають, – ні, її не буде. – Ваша порада нинішній адміністрації, як діяти з Путіним? – Коли Путін робить щось проти міжнародного права, повинні бути санкції. Треба забезпечити дієздатність НАТО, щоб не було ніяких ілюзій, що Москва може воювати з нашими союзниками. Треба підтримати Україну, я вважаю, це найголовніше. Демократична, ринкова Україна – загроза для системи Путіна, він чудово це розуміє, ось чому він втручається. Нам треба підтримати її реформи, результат яких поки незрозумілий. Четверте: треба не забувати про права людини, про долі людей, які хочуть побудувати громадянське суспільство в Росії. Такі люди поки є, їм треба хоча б символічно допомагати. – Ми знаємо, що Володимир Путін хотів би домогтися скасування санкцій, вони сильно б’ють по ньому. Багато зараз припущень, що його нібито співпраця в Сирії пов’язана з тим, що він намагається отримати від західних країн скасування санкцій. Таке можливо? – Ні. Ми не будемо скасовувати санкції. Америка, я сподіваюся, що і Європа теж, зніме санкції тільки після того, як Путін піде з України. – Ви сподіваєтеся чи Ви в цьому впевнені? Чи впевненим ні в чому не можна бути? – Я не можу сказати, що я впевнений, але така американська політика. Вони повинні просто реалізувати цю політику, яку я вважаю правильною. Ідея, що ми будемо працювати разом у Сирії і все скінчиться скасуванням санкцій (російські аналітики люблять такі зв’язки), не працює. – Є ціла низка людей, які вважають, що, мовляв, у Росії були підстави, грубо кажучи, зробити те, що вона зробила в Україні, наводять якісь історичні дані. Ви з цим згодні? – Ні звичайно. – Історія в цьому випадку не працює? – Ні, історія працює, історія важлива, але історія не дає жодних підстав, щоб здійснювати анексію. Анексія – це дія, яка, як ми у світі вважали, вже не буває в нашому столітті. Ми розраховували, що після Другої світової війни анексії вже не буде в Європі. Ніякими історіями не можна виправдати анексію іншої землі. – Чи здивував Вас Путін? – Так, я цього не очікував. Ми про це говорили багато разів. Після того, як Янукович поїхав, я був у Сочі, я це пам’ятаю прекрасно, і я розраховував на велику реакцію Путіна. Багато моїх колег в адміністрації раділи: все буде добре, зараз буде інший уряд. Я особисто чекав великої реакції, тому що це Путін. Я не такої реакції очікував, але великої реакції я очікував. По-перше, я не згоден з тими, хто каже, що Крим забраний і про це треба забути. Я не забуду ніколи, буду весь час пам’ятати, що це було всупереч кільком міжнародним домовленостям, які сама Росія підписала. Тому повинна бути реакція. По-друге, я сподіваюся досі, що буде новий час, коли ми зможемо працювати з Росією. Я великий оптиміст, дуже великий оптиміст, коли ми говоримо про Росію. Але це має бути Росія демократична, яка дотримуватиметься міжнародного права. – Як Ви вважаєте, як може вирішитися вся ця криза, створена Путіним? – Я не знаю, чесне слово…

Источник: 
PRпортал

Comments (0)

Leave a comment

6 + 2 =
Решите эту простую математическую задачу и введите результат. Например, для 1+3, введите 4.