Боротьба за відкриті списки: навіщо Україні виборча реформа

Після Революції Гідності Петро Порошенко як кандидат у президенти та більшість народних депутатів у коаліційній угоді, під якою підписалися 302 парламентарі, пообіцяли виборчу реформу – відкриті списки, які вже 10 років рекомендують запровадити українські й міжнародні експерти. Ухвалити її мали ще в 2015 році, але обіцянки не дотримали.

Тепер до парламентських виборів лишається півтора року, а певності, що реформу ухвалять, немає, тож доводиться виборювати її акціями прямої дії.

Напередодні чергової акції, яка відбудеться під стінами Верховної Ради 17 травня, спецпроект "Вибори вибори" нагадує, у чому полягає виборча реформа та чому вона критично важлива.

Виборча система та парламентська коаліція

Правила, за якими живуть українці, визначають депутати Верховної Ради. Раз на 5 років обираючи парламент, ми делегуємо їм право ухвалювати закони, розподіляти сплачені нами податки, визначати стратегію розвитку країни і формувати для цього уряд.

Щоб якісно робити свою роботу, народні депутати мають працювати в команді, адже будь-яке важливе рішення вони можуть ухвалити не менш як 226 голосами. Саме тому в Конституції закладено вимогу про те, що новообрана Верховна Рада обов’язково формує парламентську коаліцію, депутати якої узгоджують спільний план дій на початку роботи нового скликання.

Втілювати зобов’язання коаліційної угоди, приймати й впроваджувати реформи вдається тільки тоді, коли депутати пишуть якісні закони, приходять до сесійної зали, щоб за них проголосувати, й не порушують коаліційні домовленості, переслідуючи власні інтереси.

Наскільки часто ми спостерігаємо таку роботу Верховної Ради – питання риторичне. Не риторичним є питання, чому так відбувається, тобто чому українці постійно не задоволені своїм парламентом. Відповідь – у правилах, за якими ми обираємо депутатів.

Як зараз обираємо парламент?

На останніх двох парламентських виборах у 2012 та 2014 роках ми обирали народних депутатів за змішаною виборчою системою: половину – за закритими партійними списками, іншу половину – в одномандатних мажоритарних округах.

Така система передбачає, що виборець голосує за загальний для всієї України список однієї з партій та окремо – за кандидата по своєму округу, який може йти як від партії, так і самостійно.

За загальноукраїнськими списками від партій, що подолали 5% бар’єр, проходить кількість депутатів, пропорційна до кількості набраних партією голосів. Кандидати з партійних списків отримують мандати в тому порядку, у якому партія їх висунула, і виборці на цю черговість не впливають, – саме через це такі списки називаються "закритими".

Мажоритарники натомість проходять до парламенту, якщо просто набирають у своїх округах голосів більше, ніж конкуренти.

У результаті половина парламенту – депутати-списочники від партій,  інша половина – мажоритарники, які теж могли пройти від партій, а могли й самостійно. Це прямо впливає на формування і роботу парламентської коаліції.

Списочники та частина мажоритарників обіцяли виборцям виконувати партійні програми, мажоритарники-самовисуванці обіцяли кожен щось своє. За таких умов домовитися про спільний план дій, який би був компромісом для принаймні 226 депутатів, дуже складно.

Крім того, і самі по собі закриті списки, і мажоритарка породжують інші проблеми.

Що поганого в закритих списках?

Головна проблема закритих списків у тому, що ми не впливаємо на те, у якому порядку кандидати зі списку отримають депутатські мандати. Доводиться довіряти вибору партій, а партії часто вчиняють хитро: у першу десятку, на яку передусім орієнтуються виборці, включають волонтерів, ветеранів чи відомих активістів, а частину інших прохідних місць продають або віддають своїм одіозним спонсорам.

Полінувавшись розібратися детальніше, хто ж там іде далі по списку, ми віддаємо свій голос за партійних лідерів і кілька найбільш впізнаваних облич, яким довіряємо, а в результаті приводимо до влади людей, прізвища яких нам часто нічого не говорять або ж навіть говорять щось дуже погане.

Депутати-мажоритарники підривають роботу коаліції

З мажоритарною системою в Україні дві біди, і цього разу йдеться не про дурнів, і не про дороги. Це підкуп і неробоча коаліція.

Підкуп бачили всі: брендовані пакети з гречкою, печивом і олією приносили якщо не вам, то вашим родичам. Але часто кандидати-мажоритарники не обмежуються продуктовими наборами, а прямо роздають гроші. Оскільки для перемоги на окрузі потрібно не аж так багато голосів, то підкуп реально допомагає кандидатам обиратися, а правоохоронці й суди ніяк не спроможуться покарати "гречкосіїв".

Друга біда мажоритарки – неспроможність обраних за нею депутатів працювати. Як свідчать дані моніторингу Громадського руху ЧЕСНО, саме мажоритарники найбільше прогулюють засідання, кнопкодавлять та "світяться" в антикорупційних розслідуваннях.

Так, найбільші прогульники Верховної Ради  Сергій Клюєв, Дмитро Ярош, Андрій Білецький, Юхим Звягільський – усі обиралися в одномандатних округах. У понад 23% голосувань мажоритарники просто не взяли участь, навіть якщо були присутні на засіданнях.

Найбільше накнопкодавили теж мажоритарники: Антон Яценко з Черкащини та Василь Гуляєв з Одещини. Третє місце розділили обрані в одномандатних округах Андрій Шинькович, Олександр Урбанський та Євгеній Гєллєр.

Основна функція народних депутатів  представляти інтереси всіх громадян України, передусім вирішувати проблеми загальнонаціонального значення через розробку та ухвалення законопроектів.

Депутатам-мажоритарникам про політику національного рівня говорити складно, бо для перемоги на окрузі в програмі їм вигідніше пообіцяти побудувати дорогу, школу чи дитячий майданчик. Адже цей результат буде більш видимим потенційним виборцям, ніж прогресивна податкова політика чи медична реформа.

Тому і законотворча діяльність мажоритарникам дається туго.

"Законопроектна робота мажоритарників у Верховній Раді 8-го скликання загалом є менш ефективною, ніж подання законодавчих ініціатив списочниками, розповідає аналітик Громадського руху ЧЕСНО Олексій Вєдров. – Станом на кінець лютого були успішними, тобто закінчилися ухваленнями закону, лише 13,2% ініціювань законопроектів з боку мажоритарників".

Також аналітик наголосив: якщо законопроект вносять лише мажоритарники, імовірність його ухвалення дуже низька. Лише 6% таких законопроектів стають законами.

Що змінить виборча реформа?

Щоб забезпечити нормальну роботу парламентської коаліції та зменшити корупцію на виборах, Україні вже 10 років пропонують перейти на виборчу систему, яка діє в більшості країн ЄС, – пропорційну з відкритими регіональними списками.

7 листопада 2017 року після акції "Велика політична реформа" Верховна Рада ухвалила в першому читанні проект Виборчого кодексу 3112-1, який якраз і передбачає таку систему.

Зараз він перебуває на розгляді профільного парламентського комітету з питань правової політики та правосуддя, де розглядають внесені до нього 4,5 тисячі правок. Щоб парламентські вибори-2019 точно відбулися за новими правилами, депутати мають остаточно ухвалити кодекс до середини літа цього року.

Що саме нам пропонують?

Ідея відкритих списків проста: кандидатів висувають лише партії, а виборці мають вплив на те, хто саме з цих кандидатів стане депутатом. Тоді всі депутати несуть відповідальність і перед партією, яка їх висунула, і перед виборцями, які проголосували персонально за них. Таким депутатам легше формувати коаліцію, бо узгодити треба тільки спільні позиції по партійних програмах.

Крім того, що пропоновані списки є відкритими, вони також є регіональними. Територія України буде поділена на 27 регіональних округів, переважно по межах областей.

Партії висуватимуть у кожному з них мінімум по 5 кандидатів, і виборці матимуть можливість проголосувати і за партію, і за одного з запропонованих нею кандидатів. Це стимулюватиме партії розбудовувати нормальні мережі в регіонах і запустить внутрішньопартійну конкуренцію.

Як виглядатиме виборчий бюлетень?

Голосувати за новою системою буде нескладно. У бюлетені треба буде заповнити два трафарети з цифрами, як на поштових конвертах для індексу: "підтримую партію за номером таким-то" та "підтримую кандидата за номером таким-то".

Щоб проголосувати, треба буде просто вписати номер партії та, за бажанням, номер кандидата з її регіонального списку. Інформаційні стенди з номерами будуть і на дільниці, і в кабінках для голосування.

Що буде з хорошими мажоритарниками?

З будь-якого правила є винятки. Серед мажоритарників теж є сумлінні депутати, які регулярно беруть участь у голосуваннях і прийшли до влади чесно.

Зі скасуванням мажоритарки ці депутати нікуди не зникнуть, бо саме їх партії будуть запрошувати в регіональні списки. Розуміючи це, багато мажоритарників підтримують виборчу реформу.

Як допомогти реформі відбутися?

Змінити виборчу систему – завдання народних депутатів, але вони не хочуть виконувати цієї обіцянки без нагадування, що їхні виборці теж про неї пам’ятають.

Також 17 травня в Києві відбудеться акція "Ні!" виборам за законом Януковича", на якій під парламентом вимагатимуть ухвалення нового Виборчого кодексу.

Крім того, варто запитати своїх мажоритарників, яка їхня позиція щодо реформи, і, звичайно, розповісти про відкриті списки своїм друзям і родичам.

Важливо розуміти: жодна реформа не є панацеєю від усього поганого. Нові виборчі правила  необхідна умова для формування дієвого парламенту, але не гарантія, що він таким буде.

Гарантують нову якість роботи відповідальні виборці, завдання яких  обрати нормальних депутатів. Для цього треба не полінуватися ознайомитися з програмами кандидатів, почитати про їхнє політичне минуле й лише після цього робити вибір.

Іншого способу отримати Верховну Раду, яка справді буде дбати про інтереси країни, а не свої власні, немає.

 

Українська правда

Источник: 
PRпортал

Comments (0)

Leave a comment

6 + 12 =
Решите эту простую математическую задачу и введите результат. Например, для 1+3, введите 4.