«Визволення Вишгорода»: то чи потрібно перевіряти офіційні заяви під час війни?

31 березня в багатьох українських медіа з’явилась новина про визволення Вишгорода — райцентру й північного передмістя Києва. «Вишгород уже наш, під контролем», — сказав під час брифінгу заступник начальника штабу командування Сухопутних військ Олександр Грузевич. «Українські військові звільнили Вишгород від окупантів!» — повідомили медіа.

Ця новина викликала радість у мільйонів українців, які чекають на визволення всієї української землі від російських загарбників. І, певно, неабияк спантеличила мешканців Вишгорода, адже російських загарбників у місті не було. Околиці міста обстрілювали, а в перші дні передові загони російської армії, які намагалися прорватись до Києва, їздили через місто, але воно не було окуповане й в останні дні жило порівняно мирним життям.

Втім десятки українських медіа опублікували новину про визволення Вишгорода. Новини про це не припинили з’являтись навіть тоді, коли військові уточнили: мався на увазі Вишеград — невеличке сільце біля Макарова. Переплутати ці два топоніми справді неважко.

Згодом, реагуючи на критику з боку читачів і колег, журналіст Олексій Братущак написав цікавий допис. Процитую його частину: «Чи треба перевіряти офіційні повідомлення? Переважна більшість дасть однозначну відповідь: звичайно, це робота журналістів.

Тільки от у воєнний час у військово-політичного керівництва протилежне бачення. Існує прохання (давайте так назвемо озвучену позицію) до медіа: на час війни ніяких фактчекінгів офіційних повідомлень. Перекладаю на простішу мову: як офіційні особи або структури заявили — так і є. Піддаєте сумніву та перевіркам, вказуєте на маніпуляції та фейки — вас одразу до ворогів народу припишуть». Розмірковуючи про це, Олексій доходить висновку: «Складно знайти той баланс у чотирикутнику інтересів влади-армії-українців-ворога. Де проходить та межа, до якої ми беззастережно довіряємо офіційним повідомленням, а за нею — тримаємо професійну позицію під час війни?»

Проте мені видається, що тут також виникло певне непорозуміння.

З боку військового керівництва не раз лунало побажання «не робити публічний фактчекінг». Ось пряма мова заступниці міністра оборони Ганни Маляр: «Чому не треба публічно під час війни робити фактчекінг заяв і публікацій силових відомств та спецслужб? Тому що це війна. Повірте, що ці заяви проходять велику кількість відомчих фільтрів, і якщо вони оприлюднюються, значить, так треба для оборони держави. Після перемоги — буде натхнення, розберетесь».

Можливо, хтось розуміє словосполучення «публічний фактчекінг» якось інакше, але я сприймаю його в прямому сенсі. Безперечно, під час війни влада не говорить «усієї правди» і деколи говорить неправду — наприклад, щоб дезінформувати ворога. Простий приклад: ракета влучила у нафтобазу в місті N, і влада оголошує, що нафтобаза внаслідок влучання повністю знищена — згоріло все. Так ось, піти після цього повідомлення до нафтобази, з’ясувати, що парочка резервуарів із соляркою вціліла, і написати, як є насправді — це і є «публічний фактчекінг». Вочевидь це один із способів нашкодити, і робити цього не слід. Це відповідальність медіа перед країною і народом під час війни.

Але під час війни нікуди не зникає й відповідальність медіа перед аудиторією. Яка полягає зокрема в непоширенні шкідливої чи неправдивої інформації. Тому заборона «публічного фактчекінгу» не означає, що журналісти мають відключити мозок і перетворитись на копіпейстерів, готових повідомити про звільнення Вишгорода, Ужгорода чи хоч би й Кіровограда, якщо про це оголосять на брифінгу.

Медіа не зобов’язані публікувати повідомлення влади, які не відповідають дійсності. Незалежно від того, з якою метою ці повідомлення були спродуковані. І вони, безперечно, повинні зробити все, аби з’ясувати, чи важливе повідомлення (а звільнення передмістя Києва, де, до того ж, розташована Київська ГЕС — це вкрай важлива подія) є правдивим. І якщо вони бачать, що повідомлення неправдиве, і припускають, що його поширюють навмисно, — перед ними постає складна дилема: публікувати чи ні.

У випадку з Вишгородом такої дилеми не було, адже кожному, хто більш-менш уважно стежив за подіями довкола Києва, переглядав мапи і зведення Генштабу, було б зрозуміло, що щось тут не так. І це мало би, принаймні, спонукати якось перевірити це повідомлення, уточнити його у військових, що зрештою зробила низка медіа.

Яке рішення приймати щодо публікації явно неправдивого повідомлення — питання стандартів і власного морального компаса кожного редактора або медійної команди. У будь-якому разі медіа і в мирний, і у воєнний час має право публікувати чи не публікувати новини на власний розсуд — і може утриматись від оприлюднення інформації, яку вважає сумнівною. Не спростовувати, не публікувати «альтернативних версій», а просто промовчати.

А якщо редактор або журналіст вірять, що приносять Батьківщині користь, долучаючись до поширення такої інформації, — що ж, воєнний час дає їм таке моральне право. Засуджувати їх за це не варто.

Источник: 
PRпортал