Між поганим та найгіршим: які наслідки для України можуть мати вибори у Білорусі

Наступної неділі, 9 серпня, у Білорусі мають відбутися президентські вибори. Чому вони є важливими для України?

Білорусь — сусідня держава, наш важливий торговельний партнер, зокрема, постачальник пального для військової авіації та паливно-мастильних матеріалів для українських збройних сил.

Попри свою позицію формального союзника Росії, білоруська держава не визнає анексії Криму та запевняє, що її територія не слугуватиме плацдармом для нападу на Україну.

Утім, цей статус-кво може змінитися, адже цьогорічні вибори в Білорусі розвиваються не за стандартним сценарієм.

Залякування Україною

Виборча кампанія відбувається у період, коли — вперше за 26 років — Александр Лукашенко стрімко (й, напевно, незворотно) втрачає популярність.

Його багаторічна мантра про підтримку порядку заради порядку та аграрний популізм виявились не надто ефективними у порівнянні з економічним спадом, який, за прогнозами Світового банку, стане найбільшим зниженням темпів зростання за останні 25 років і може скласти 4% у 2020 році.

В умовах, коли соціологічні опитування заборонені, індикатором непопулярності Лукашенка стає його нервозна поведінка, що свідчить про усвідомлення своєї слабкості: безпрецедентні репресії щодо потенційних конкурентів на виборах та активістів (сотні білорусів було заарештовано, оштрафовано; відкриті й кримінальні провадження проти учасників мирних зібрань), унеможливлення присутності міжнародних спостерігачів з ОБСЄ та хаотичний пошук слідів зовнішнього втручання.

Ще один чинник впливу, на думку Лукашенка, пов'язаний з Україною, яка згадується білоруським президентом переважно як поганий приклад для наслідування. Він, зокрема, обіцяє не допустити діяльності "майданутих" та "бандерівців" на білоруській землі.

Залякування Україною — давній прийом, до якого очільник сусідньої країни вдається ще з 2004 року.

Посилання на українську державу як на країну "безладу" та "хаосу" допомагає йому стримувати протестні настрої серед білорусів і наполягати на необхідності збереження "порядку" за його правилами.

Натомість білоруська опозиція бачила у постмайданній Україні й нові можливості — як для українського, так і для білоруського суспільства.

Як свідчить дослідження Центру "Нова Європа", місцеві опозиціонери часом дивляться на Україну як на можливу рольову модель для демократичних трансформацій в Білорусі.

Активне громадянське суспільство, вільні медіа, краща ситуація з правами та свободами, ніж у Білорусі, та змінюваність влади — на такі досягнення України ладна орієнтуватися і білоруська опозиція.

 

Мода на несистемність

Між подіями в Україні 2013-2014 років та виборами-2020 у Білорусі є певні паралелі, які можуть свідчити про невідворотність змін у білоруській державі.

По-перше, це сплеск самоорганізації населення та активізація громадянського суспільства напередодні масштабних протестів.

Те, що відбувається зараз у Білорусі, цілком може передувати широкій мобілізації населення, яку варто очікувати в країні після 9 серпня: громадяни активно самоорганізуються, щоби робити те, що не спроможна або не хоче робити держава, наприклад, допомагають постраждалим внаслідок коронавірусу та створюють рух незалежних спостерігачів на виборах.

По-друге, Александр Лукашенко, як і Віктор Янукович свого часу, не усвідомлює, що суспільство змінилося і не хоче далі толерувати авторитарну владу. Білорусів, які підтримують альтернативних кандидатів, об'єднують не конкретні політичні програми, а гасло "Хто завгодно, тільки не Лукашенко!".

Окрім паралелей з українськими революційними подіями, білоруська президентська кампанія містить посилання й на минулорічні вибори президента України.

У 2019 році чимало білорусів стежили за перебігом виборчих перегонів у сусідній країні, а Володимир Зеленський імпонував багатьом із них своєю несистемністю.

Появу непрофесійного політика в Білорусі тоді годі було й уявити, але вже за рік ситуація докорінно змінилася.

Серед конкурентів Лукашенка на виборах (якщо рахувати й тих, які могли б скласти йому конкуренцію, якби він не запроторив їх за ґрати) — відеоблогер Сергій Тихановський, його дружина Світлана та колишній голова "Белгазпромбанку" Віктор Бабарико.

Не маючи політичного досвіду, вони змогли мобілізувати громадян, які зазвичай не голосують, та забрати частину електорату у Лукашенка.

Є й приклади прямих наслідувань. Так, один із кандидатів у президенти Сергій Черечень запозичив айдентику кампанії, назвавши свою команду "ЧЕ!".

 

Російський сценарій

Попри схожість передумов для широкого протесту в Україні-2014 та Білорусі-2020 та формату президентських кампаній, варто згадати й про відмінності.

Білоруси не мають значного досвіду участі у протестах проти влади, тому складно передбачити, наскільки великими та успішними будуть акції після 9 серпня.

Проте для України не менш важливим є те, що жоден із основних конкурентів Лукашенка не ставить під сумнів зовнішньополітичний курс Білорусі.

І ось тут цікаво подумати про те, які наслідки для України матимуть білоруські вибори.

Значною мірою це залежить від того, наскільки масштабними й мирними будуть протести після того, як ЦВК оголосить про перемогу Александра Лукашенка, та наскільки агресивно реагуватиме на суспільне незадоволення білоруський президент.

Якщо протести будуть придушені особливо жорстко, ЄС може розширити персональні санкції проти білоруських політиків.

Є підстави вважати, що Україна долучиться до цих обмежувальних заходів — як вона робила протягом попередніх років.

У такому випадку нормалізація відносин між Білоруссю та західними країнами загальмується та єдиним союзником білоруської держави може залишитись Росія.

В умовах, коли Білорусь гостро потребує зовнішнього фінансування, вона зможе отримати його лише від РФ — за умови посилення інтеграції в рамках Союзної держави, тобто частково або повністю втративши можливість схвалювати суверенні рішення в країні.

Цей сценарій створює значні ризики для безпеки України.

Достатньо згадати, що в такому випадку Росія зможе реалізувати давню мрію та розташувати на білоруській території свої військові бази й тиснути на українську владу, погрожуючи нападом на країну з півночі.

За умови успіху "Плошчі" (Майдану білоруською мовою)  та зміщення Лукашенка країна зможе згодом провести нові, демократичні вибори. Перемогу в них може здобути хтось з основних опозиціонерів — Сергій Тихановський, Віктор Бабарико або Валерій Цепкало.

Цей сценарій може відкрити нові можливості для економічної співпраці між Україною та Білоруссю, позаяк ці кандидати виступають за лібералізацію білоруської економіки. 

Водночас жодного з кандидатів не можна назвати прозахідним: їх цілком влаштовує балансування Білорусі між РФ та Заходом.

Росія також може не визнати результатів білоруських виборів та "прийти білорусам на допомогу", поставивши зрештою своїх представників на чолі держави.

Затримання 32 російських найманців у Білорусі свідчить про те, що Росія готова до силового втручання у виборчий процес.

Зокрема, російські спецсили можуть провокувати насилля під час мітингів та протестних акцій після виборів, намагаючись перетворити мирний протест у криваве протистояння між владою та громадянами — із метою захоплення влади в Білорусі або створення Лукашенку такого образу, щоб він гарантовано опинився в міжнародній ізоляції та ним можна було легко керувати.

Для України це принципово важливо. Якщо російський силовий сценарій спрацює, Україна опиниться у щільнішому ворожому оточенні, з Росією, яка загрожуватиме українцям зі сходу, півночі та півдня.

 

Ганна Мєдвєдєва, Центр "Нова Європа"

Источник: 
PRпортал