Фотожурналистика: правда или обман?
Американський фотожурналіст Майкл Камбер, обурений поширенням фейкових фотографій у світі, організував виставку найвідоміших фальсифікацій у світі фотожурналістики.
Звідки ми знаємо, що фото відповідає реальності? З появою програм для смартфонів, мережі Instagram та CGI (зображень, згенерованих за допомогою комп'ютерної графіки. – Ред.), ми дивимося на світ здебільшого через фільтр.
Та одна справа, коли фільтри пом'якшують зображення обличчя на селфі чи створюють яскраві образи в кіно, і зовсім інша, коли їх застосовують для фото новин – військових подій або подвигів. Як знати, чи не підроблені фото?
Багато з легендарних знімків початку війни виявляються поставленими або підробленими
"Раніше ми вірили, що фото не змінюють, але тепер сумніваємось, – каже Майкл Камбер. – Зараз ви дивитеся на фото і думаєте – чи не обробили його в "Фотошопі" настільки, що воно більше не має нічого спільного з реальністю? Може, це вже змінена реальність? Щоб повідомити людям, що фото справжні, скоро доведеться ставити на них спеціальні позначки".
Обурення фотоманіпуляціями у ЗМІ змусило пана Камбера взяти участь в організації виставки, присвяченої журналістській фотографії.
Експозиція "Змінені зображення: 150 років поставленої та обробленої документальної фотографії" відкрилась в Нью-Йорку і демонструє глядачам близько 40 документальних історичних фото, які не відбивають реальність правдиво – від пропаганди XIX століття до інформаційних технологій XXI.
"Я думаю, що фотожурналістика зараз переживає серйозну кризу довіри. Підробка знімків, фейкові та постановочні зображення стають майже звичними", – каже фотограф в інтерв'ю BBC Culture. "Я працюю фотожурналістом вже 25 років, і те, що відбувається зараз, руйнує нашу професію", – додає він.
Майкл Камбер працював фотожурналістом у багатьох гарячих точках світу, серед яких Ірак, Афганістан і Сомалі. Він був свідком того, як його колеги та друзі жертвували життям, щоб зняти події на лінії фронту.
"Наприклад, Мартін Адлер і Тім Хетерінгтон – це хлопці, які віддали своє життя, щоб громадськість побачила, що реально відбувається в зонах конфлікту. А сьогодні деякі фотографи дискредитують професію, і я вважаю це неповагою до загиблих журналістів", – каже фотограф.
Він називає низку причин того, чому фальсифікація зображень поширюється швидкими темпами, і перша з них – революція технологій.
Прапор для зйомки цієї світлини Євген Халдей привіз із Москви
"Коли я був дитиною, змінити негатив фотографії було надзвичайно важко... Сучасна молодь зростає в цифрову добу. Трансформація предметів, рухомих об'єктів навколо – на фотографіях, у відеоіграх та фільмах – для них звичайна річ. Тому їхній мозок орієнтований на можливості, яких я не знав у дитинстві".
Фінансовий тиск – також важливий чинник. "Газети і видавці звільняють професійних штатних співробітників або скорочують їх ставки і наймають фрілансерів майже без підготовки. Молоді фрілансери не отримують ані гідної зарплати, ані належного навчання".
Увага! Зйомка
Звичайно, фальсифікація фотографій – явище не нове.
Знімки, представлені на виставці, демонструють історію документальної фотографії за більш ніж 150 років, починаючи з предтечі фотожурналістики – славетного знімка Роджера Фентона "Долина смертної тіні".
На фотографії, знятій під час Кримської війни 1855 року, зображене поле бою з розкиданими гарматними ядрами. Але на іншому знімку, який пан Фентон зробив раніше того ж дня, ті самі ядра лежать складені в канаві, тобто фотограф переніс їх, щоб драматизувати сцену.
Описуючи це фото у книзі "Дивитися на біль інших" 2003 року, дослідниця Сьюзен Зонтаг писала: "Не дивно, що багато з хрестоматійних знімків початку війни виявляються постановочними чи підробленими".
Серед експонатів виставки – ще одна фотографія, відома кожному (принаймні радянському) школяру: солдати Червоної Армії піднімають прапор над Рейхстагом у травні 1945 року. Знімок, який відбиває ключовий момент світової історії і став символом перемоги СРСР над фашистською Німеччиною, зробив фотограф Радянської армії Євген Халдей.
Проте і ця фотографія була ретельно спланована. Пан Халдей спеціально приїхав з Москви у Берлін із великим зшитим прапором, щоб відтворити легендарний знімок американських морських піхотинців, які піднімають прапор над островом Іодзіму (місце однієї з найзапекліших битв кінця Другої світової війни між військами Японської імперії і США. – Ред.).
Халдей розташував солдатів на даху німецького парламенту, а на вже готовому знімку заретушував ручні годинники у солдат (доказ мародерства радянської армії) і додав стовпи чорного диму на задньому плані.
Щодо легендарного "Солдата, що падає" Роберта Капи також висловлювали сумніви, хоча достовірних доказів фальсифікації цього фото немає.
Майкл Камбер сумнівається у реальності знімка: "Я вважаю, що "Солдат, що падає" – це поставлене фото, я фотографував бої багато років, і мені ніколи не вдавалося схопити момент смерті. А на одній плівці Капи – цілих два зображення солдатів в момент смерті... Думаю, шанси того, що ці знімки реальні, дуже малі".
Але пан Камбер наголошує, що такі фотографи, як Роберт Капа, працювали за іншої доби, коли правил фотографічної етики ще не існувало.
Дослідники сумніваються, що легендарний "Солдат, що падає" не був поставленим знімком
"На захист Капи я маю сказати, що він працював за часів, коли стандарти фотожурналістики ще не були встановлені... Він не порушував норм, бо жодних норм не існувало. Але його професіоналізм, який розвивався з часом, сприяв створенню сучасних стандартів фотожурналістики, і ми маємо віддати йому належне за це".
Майкл Камбер вирішив організувати виставку після скандалу, який вибухнув навколо Конкурсу світової документальної фотографії цього року. П'ята частина фіналістів конкурсу була дискваліфікована за фальсифікацію.
Одного з переможців навіть позбавили нагороди – після того, як з'ясувалося, що він сфальсифікував місце зйомки однієї з фотографій.
Це змусило організаторів конкурсу провести "симпозіум із питань етики" у Нью-Йорку. Комісія висловила занепокоєння тим, що попереднього року в заключних раундах Конкурсу дискваліфікували лише 8% учасників.
Голова Британської асоціації фотожурналістів Джефф Мур каже, що Конкурс світової документальної фотографії мав відзначити досягнення новинної, спортивної та редакційної фотографії, а не демонструвати мистецтво подальшої обробки.
Майкл Камбер впевнений, що відновлення довіри до фотожурналістики – в руках редакторів і конкурсних суддів.
Останні два роки організатори Конкурсу світової документальної фотографії просили учасників подавати лише необроблені файли.
Керівний директор конкурсу Ларс Бьорінг каже: "Раніше ми засновувалися на довірі – та зрештою змушені стати поліцейськими. Коли ми почали перевіряти конкурсні файли, то знайшли багато зловживань. Коли техніки показували нам, що робили конкурсанти, ми просто були шоковані".
- Войдите, чтобы оставлять комментарии
