Флешки, плівки, посадки: чому Зеленський не втрачає виборців

Володимир Зеленський цілком може затриматися в політиці надовго, але чи було би достатньо для його амбіцій перетворитися з уособлення надії на, скажімо, звичайне «менше зло»?
 

Свої знамениті 73% перемоги в другому турі президентських виборів Володимир Зеленський здобув не в останню чергу завдяки тому, що протягом кампанії надсилав різні меседжі різним аудиторіям. За нього одночасно голосували люди, які хотіли продовжити курс України до ЄС та НАТО, і люди, які хотіли, щоб Україна зблизилася з Росією; люди, які прагнули полегшення умов ведення бізнесу, і люди, які чекали на значне підвищення виплат бюджетникам; люди, які вірили у близьку деолігархізацію, і люди, які вважали, що «Приватбанк» націоналізували без належних на те підстав. Можливо, саме щоб ці розходження не кидалися в вічі, Володимир Зеленський уникав спілкування з журналістами.

Пресконференція, присвячена його першій річниці на посаді, наочно показала, що він продовжує обіцяти мало співставні речі. З тією різницею, що тепер він цього не приховує. Президент обіцяє журналісту телеканалу «Наш» переглянути мовні квоти в медіа і водночас вислуховує від нього звинувачення на адресу власника телеканалу ATR в наявності у того російського громадянства, а потім так само спокійно обіцяє журналістці ATR зібрати робочу групу з напрацювань змін до законодавства і, зокрема, Конституції у відповідь на її запитання про кримськотатарську автономію.

Як і рік тому, для Зеленського важливо працювати з проросійським електоратом, конкуруючи за нього, зокрема, з ОПЗЖ. Тому він так багато уваги приділяв проросійським телеканалам: в NewsOne і «Наш» – єдиних – не забирали мікрофони одразу після запитань і їхнє спілкування з президентом перетворювалося на тривалі діалоги. Як і рік тому, Зеленський не працює з «націонал-патріотичним» електоратом: багато ЗМІ з цією цільовою аудиторією навіть не отримали акредитацію на пресконференцію, а лідер цієї групи виборців Петро Порошенко продовжує бути основною мішенню критики з боку Зеленського і суб’єктом горезвісних обіцяних «посадок». У такої наполегливості щодо «посадок» може бути багато причин, але однією з них точно є те, що якась частка 73% виборців Зеленського проголосували за нього саме через цю обіцянку.

Для Порошенка різниця з минулим роком полягає в наявності у Зеленського влади. У відповідь на заяву Зеленського під час пресконференції про те, що «плівки Деркача» – «це не останній дзвінок, який побачать українці», адвокати Порошенка того ж дня провели терміновий брифінг з посилом: «президент Зеленський вперше публічно позначив свою позицію як людини, яка безпосередньо координує і зацікавлена» у кримінальних провадженнях проти Порошенка.

Публічне втручання очільника української держави в справу про «плівки Деркача», на жаль, не обіцяє нічого доброго для країни. Як написала «Європейська правда», Україна опинилася перед загрозою нової кризи у відносинах із США, здатної визначити розвиток подій в обох країнах на роки вперед: «Через дії генерального прокурора та заяви президента наша держава вступає в американську виборчу кампанію на боці одного з кандидатів у президенти. До того ж робить це, вже маючи сумний досвід “участі” у спробі імпічменту американського президента».

Ще одна потенційно небезпечна історія – це «флешка Гордона». Може так статися, що в результаті пошуків журналістом історичної правди та його ходіння за лінію фронту в бажанні взяти інтерв’ю в Віктора Януковича глядачі Дмитра Гордона раптом дійдуть висновку про можливу вину наступників президента-втікача в українській владі у захопленні Росією Криму та початку війни на Донбасі.

Усе це – і сварка з політичним істеблішментом США, і зниження довіри до українських політиків, і розхитування державних інституцій – відбуватиметься на радість Росії.

Володимир Зеленський, схоже, не бачить проблеми в цих процесах. Він переконаний, що як політик рухається у вірному напрямку, бо його популярність серед виборців не падає. Він тішиться опитуванням «Рейтингу», згідно якого зараз він виграв би у Порошенка з 75%. Зеленський навіть почав говорити про другий термін, «якщо буде велика підтримка народу України». Щоправда, майстерність статистики полягає в умінні ставити запитання. Наприклад, свіже опитування КМІС показало, що:

  • 26% опитаних вважають Зеленського успішним у подоланні корупції серед чиновників, 66% – неуспішним;
  • 16% українців вважають, що президент успішно притягує до відповідальності за корупцію представників попередньої влади, 73% дотримуються протилежної думки;
  • 21% респондентів зазначили, що Зеленський успішно врегульовує конфлікт на Донбасі, 69% із цим не погоджуються;
  • 21% українців вважають президента успішним у протидії економічній кризі, 64% вважають його неуспішним.

Можливо, ми спостерігаємо такий самий феномен, що й зі ЗМІ: рівень довіри до медіа в Україні стабільно приблизно вдвічі менший за рівень їхнього споживання. І за політиків українці часто голосують не тому, що задоволені ними, а тому що не бачать альтернативи. Володимир Зеленський цілком може затриматися в політиці надовго, але чи було би достатньо для його амбіцій перетворитися з уособлення надії на, скажімо, звичайне «менше зло»?

 

ms.detector.media

Источник: 
PRпортал