Про одного цукеркового фабриканта

Ми героїзуємо Порошенка. Онуки його ненависників вважатимуть Петра Олексійовича величною постаттю нашої історії. Він стане героєм. Героєм коміксів. Або фільмів. Книжок. Це відбудеться мимохіть, часто попри волю його сучасників і буде зумовлено вже самим часом, в який він керував країною. Зумовлено війною, дипломатією, та подіями в яких він брав участь.

Чому так станеться? Тому що уже ставалося. Гетьман Скоропадський правив близько 7 місяців. Був колишнім російським офіцером. Він писав російською мовою, почасти спирався на іноземні багнети та кадри Ancien Régime та був ненависний частині селянства, яке активно повставало проти нього. Врешті решт він згодився на федерацію з небольшевицькою Росією і, втративши австро-німецьку підтримку, був скинений своїми ж. Після того Україна була захоплена ворогом і 70 літ провела під окупацією. І знаєте що? Українці пам'ятають про Скоропадського.

Враховуючи те, що Порошенко не презедентував під час захоплення Криму і, почасти, Донбасу, враховуючи те, що за ці 4 роки він не втратив країну, спирався на власну армію та зробив певні зусилля для розбудови держави потрібна надзвичайна катастрофа для його забуття.

Якщо ми збережемося, якщо Україну не поглине тотальна катастрофа, цей сивий опецькуватий чоловічок з м'яким капризним лицем стане українським Черчілем.

Мені не буде надто приємною ця метаморфоза хоч, можливо, я докладу до неї руку. Неприємна, бо я знаю про істеричність і егоцентричність Порошенка, знаю про його любов до себе, непевність, компромісовість. ВІн ніби "Марш Нової Армії" де в старі міхи гімну ОУН влили нове, не дуже добре вино. І коли він декламує (і декламує погано) "Зродились ми великої години з пожеж війни, із полум'я вогнів", то я йому не вірю. Але більшість інших (з вірогідних кандидатів хіба Білецький з Тягнибоком могли б щось таке сказати, але їхні шанси на обрання майже ніякі, тож тему правого (а чи правого?) флангу я б колись розглянув окремо) цього навіть не кажуть.

Навпаки, на білбордах квітне "мир" чи, принаймні, "компроміс". Тарута з "основою" закликають до миру й компромісу, Опоблок до миру (не прямо, але через свою впізнавано-паскудну колористику), Тимошенко також спекулює миром. А, оскільки, в нас нема ані мілітарних ані дипломатичних важілів для миру на своїх чи, бодай, нічийних умовах, то це буде мир ціною поразки і капітуляції.

Гасла Порошенка на цьому тлі є виразним контрастом. Не маючи змоги продати нам "мир" та "компроміс" він, певною мірою, став заручником свого загравання з квазімілітарним образом, бранцем своїх рішучих антимосковських заяв. Поле компромісовості, капітулянства та тихого промосковського дрейфу закрите а, відтак, він обіцяє нам армію та томос, західний курс та мову - бо, вочевидь, більше нічого не лишається.

Чи це запорука того, що після своєї перемоги він не зрадить, не здасть і не капітулює перед Москвою? НІ. Але це, принаймні, надія — бо, зрештою, до здачі України в нього єдиного уже було багато нагод.

І так, на жаль нам не випало зберегти аристократію або ж виплекати повноцінну інтелігенцію, професійних політиків, тощо. Замість воїна, письменника та, чорт забирай, лорда нам дістався, за суттю, пострадянський мажор який правдами і неправдами виріс до цукеркового фабриканта. Він не палить сигар, не носить циліндрів, не має виразних жестів на кшталт "Вікторі" і, на жаль, не каже, не може переконливо сказати щось на кшталт: «Ми підемо до кінця. Ми будемо битися у Франції. Ми будемо боротися на морях і океанах. Ми будемо битися зі зростаючою впевненістю і зростаючою силою в повітрі. Ми будемо захищати наш острів, якою б не була ціна. Ми будемо битися на пляжах. Ми будемо битися на узбережжях. Ми будемо битися в полях і на вулицях. Ми будемо битися на пагорбах. Ми ніколи не здамося».

Так, я кажу про медійнний образ. Про постать, з якою доведеться працювати. Але, я переконаний, що нам як нації вкрай важливо побачити таку постать, почути саме такі слова, почути — і повірити в них.

І я вірю, що навіть в нашу згібридизовану епоху вони пролунають колись. Коли-небудь. Одного дня.

А до того так, я маю намір голосувати за нашого цукеркового фабриканта, хоч минулого разу й ухилився від цього. Тоді було можна. А зараз, боюся, ні.

Хто знає, може колись він дозріє до України. 
Або Україна дозріє до самої себе.

P. S. І скажіть йому хтось про сигари. Ні, ну я не прошу уже про циліндр. В Петлюри хоч петлички були гербові на тій світлині, а тут за що зачепитися? За сивину?

Вячеслав Чеш
Источник: 
PRпортал

Comments (0)

Leave a comment

1 + 14 =
Решите эту простую математическую задачу и введите результат. Например, для 1+3, введите 4.