Із пропозицією щодо продовження проекту Центр політичного консалтингу звернувся до координатора «Інформаційного спротиву» Дмитра Тимчука, який охоче підтримав цю ідею.

Дві льотчиці, дві героїні, які народилися в двох українських столицях з різницею в один день і понад 70 років. Обидві боролися як з ворогом на фронті, так і з несправедливістю всередині країни.

Валентина Степанівна Гризодубова — славетна льотчиця, героїня Другої світової війни, одна з перших жінок, яка отримала звання Героя Радянського Союзу. Народилася в Харкові 10 травня 1909 року.

За час війни полковник Гризодубова здійснила близько 200 бойових вильотів на бомбардування ворожих об'єктів і для підтримки зв'язку з партизанськими загонами.

Під час сталінських репресій Валентина Гризодубова часто ставала на захист людей, які підпадали під переслідування. Зокрема, разом з відомим льотчиком М. М. Громовим вона заступилася за C. П. Корольова, майбутнього творця радянської космічної програми. Великою мірою завдячуючи їхнім зусиллям його перевели з табору на Колимі в конструкторське бюро.

Надія Вікторівна Савченко — українська військова, штурман-оператор вертольота Мі-24 16-ї окремої бригади армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України, старший лейтенант, учасниця антитерористичної операції в Іраку та війни на сході України. Народилася у Києві 11 травня 1981 року.

У 2014 році Савченко брала участь в антитерористичній операції як доброволець. Йдучи за пораненими у бою, потрапила в полон до терористів і досі знаходиться за ґратами путінського режиму. У 2015 році отримала звання Героя України.

На початку Другої світової війни, через окупацію німцями промислово-розвинених та багатих на природні ресурси територій, зокрема Донбасу, а також виходу військ супротивника до нафтових родовищ Кавказу, СРСР втратив значні промислові потужності. Проте завдяки зусиллям працівників тилу вже у 1942 році військова промисловість була здатна забезпечити більшість потреб армії, а наприкінці 1943-го — перевершила німецьку за якістю забезпечення зброєю та обладнанням.

«Важко переоцінити роль волонтерської діяльності в умовах, коли на нашу землю прийшла війна. Попри всі труднощі, які Українській державі доводиться долати, вражає згуртованість, патріотизм та небайдужість сотень тисяч українців».— Президент України Петро Порошенко

У результаті конфлікту на Донбасі Україна втратила близько 25% промислового потенціалу. На початку війни українська армія була наскрізь корумпованою, не здатною забезпечити навіть форму та харчування солдат. На допомогу військовим прийшли групи волонтерів. Деякі з них сформувалися під час протистояння на Майдані, деякі починали з допомоги знайомим, які вирушали воювати з терористами фактично голіруч.

Сьогодні військові знають напевне: волотери здатні зробити неможливе. Вони забезпечують фронт усім необхідним: від їжі до безпілотників, ремонтують та навіть власноруч виготовляють техніку та спорядження, забезпечують шпиталі медикаментами та обладнанням.

Два найкращі у свій час танки були розроблені і виготовлялися в Харкові.

T-34 — легендарний радянський середній танк часів Другої світової війни. Розроблений конструкторським бюро танкового відділу Харківського заводу № 183 під керівництвом М. І. Кошкіна. Успішність проекту була зумовлена застосуванням новітнього, високоекономічного дизельного мотора авіаційного типу, завдяки якому середній танк отримав швидкість, маневреність та потужність, характерну раніше лише для легких танків. Завдяки сукупності своїх бойових якостей Т-34 був визнаний багатьма фахівцями одним з найкращих танків Другої світової війни.

Харківський завод ім. Малишева виробляє модернізовані танки Т-64 «Булат», які складають основу сучасних танкових військ Збройних Сил України. Також завод виробляє БТР4 для підрозділів, які воюють в зоні АТО, ремонтує та модернізує військову техніку.

Героїчна оборона Севастополя тривала 250 днів (з 12 вересня 1941 р. по 9 липня 1942 р.). Відрізані від сухопутних зв'язків з тилом, без належного постачання, не маючи в своєму розпорядженні аеродромів, а отже, і достатнього прикриття з повітря, наші військові проявили надзвичайну звитягу та героїзм. Німці в червні кинули проти відважних захисників Севастополя близько 300 000 солдатів, понад 400 танків і 900 літаків. Основне завдання захисників Севастополя полягало у тому, щоб затримати якомога більше німецько-фашистських військ і знищити якомога більше живої сили та техніки противника. Останні 25 днів німецькі війська запекло і безперервно штурмували місто з суші та з повітря. Радянські війська залишили Севастополь лише тоді, коли остаточно скінчилися боєприпаси.

Оборона Донецького аеропорту тривала 242 дні (з 26 травня 2014 р. по 22 січня 2015 р.). Перший бій відбувся 26 травня 2014 р. З того часу спроби штурму бойовиками відбувалися регулярно.

В обороні аеропорту в різний час були задіяні десантні бригади Збройних Сил України, добровольці з «Правого сектору», підрозділи батальйону МВС «Дніпро-1», артилеристи і танкісти 93-ї бригади. У жовтні на посилення в Піски і аеропорт перекинуто підрозділи 95-ї, 79-ї аеромобільної бригади та добровольчого батальйону «ОУН».

«Я, блин, не знаю, кто защищает донецкий аэропорт, но мы их три месяца выбить не можем. Пробовали штурмовать — нам таких "вломили" — мы отошли. Начали накрывать "Градами" — они ныряют в подземные коллектора канализации. После обстрела мы наступать, а они выныривают и опять нам дают "прос**ться […] Я не знаю, кто там сидит, но это не люди — это киборги».— Невідомий терорист угрупування «Новоросія»

Фінальна хвиля протистояння почалася після Різдва. 13 січня впала диспетчерська вежа. Того ж дня бойовики висунули «кіборгам» ультиматум — або залишити аеропорт, або загинути. Військові вибрали бій. 19 січня бойовики підірвали другий поверх нового терміналу, а в ніч на 22 січня будівля завалилася остаточно. «Кіборги» покинули аеропорт лише тоді, коли усі будівлі, які могли бути використані в якості укриття, було зруйновано.

«Гітлерівська Німеччина остаточно розгромлена і розбита. Не боятися більше українському народові ні винищування у газових камерах, ні масових розстрілів цілих десятків сіл озвірілими гестапівцями. [...] Великий вклад у перемогу над Німеччиною внесли й Ви, Українські Повстанці».— Головний командир УПА Роман Шухевич

Українському національному рухові опору не вдалося самостійно звільнити Україну від нацистів, проте вониочистили від окупантів значні території Волині, Полісся та Галичини, встановлювали власні адміністрації у населених пунктах, запобігали грабунку місцевих мешканців та вивезенню людей на примусові роботи. Навесні 1943 р. у своєму внутрішньому листуванні гітлерівці зазначали, що вони не контролюють на Волині 75% орних земель і втратили 52% поставок худоби.

«Українці паралізували наш рух. Рота стала надто малим військовим підрозділом для оперування. Щоночі на нас нападають українці, які обстрілюють наші бараки щільним вогнем. Переживаємо справжнє пекло...».— Німецький військовий, 1943

Добровольчі батальйони почали виникати навесні 2014 р., коли стало очевидно, що державні силові структури не здатні протистояти терористам на сході. Тоді на базі внутрішніх військ почали формуватися перші два добровольчі батальйони Нацгвардії. Але охочих захистити Батьківщину виявилося значно більше — тож почали виникати незалежні добровольчі формування. Ядром більшості добровольчих формувань стали активісти Майдану.

У 2015 році розпочався процес інтеграції добровольців у державні силові структури. Станом на середину квітня всі військові підрозділи були переведені до лав Збройних Сил України або регулярних частин Національної гвардії.

Коли військові здіснюють подвиги, хтось має їх рятувати. Наші медики, часто тендітні жінки, в обох війнах без страху допомагали пораненим на лінії фронту. 17-річна Ірина винесла з поля бою 168 поранених, понад 70 років потому тендітна Кроха допомогла врятувати 130 поранених під час найзапекліших боїв у Донецькому аеропорту.

Левченко Ірина Миколаївна — радянський офіцер, учасниця Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу (1965). Перша радянська жінка, яка отримала медаль Червоного Хреста імені Флоренс Найтінгейл (1961).

Народилася 15 березня 1924 в селищі Кадиївка (нині місто Стаханов) Луганської області в сім'ї службовця. Влітку сорок першого у віці 17 років вона добровільно пішла в діючу армію. Працювала в операційно-перев'язному взводі, потім санінструктором роти. Після тяжкого поранення лікарі постановили зняти Ірину з військового обліку, проте таке рішення її не влаштовувало, і через кілька місяців Левченко стала курсантом Сталінградського танкового училища. Ірина майстерно опанувала бойову професію і завершила війну в якості офіцера 41-ї гвардійської танкової бригади.

За подвиги, здійснені під час Другої світової війни, нагороджена трьома орденами Червоної Зірки та 10-ма медалями.

До літа 2014 р. Ольга Башей була асистентом київського нотаріуса. Тепер вона відважний парамедик, відомий на фронті під позивним Кроха. У червні 2014 р. бажання рятувати людські життя підштовхнуло Ольгу до того, щоб піти добровольцем на фронт.

«Хлопчики знайомі дзвонили і розповідали, як їм там важко. Я зрозуміла, що треба їхати і допомагати».— Парамедик Ольга Башей

Вона почала звертатися до волонтерів-медиків. Першим відгукнувся Ілля Лисенко, добре знаний в зоні АТО під позивним Хоттабич, і Ольга приєдналася до його команди. З того часу вона практично не залишала зони АТО. В останні дні оборони Донецького аеропорту через її руки пройшло близько 130 поранених. 7 березня 2015 р. Президент України нагородив Ольгу Башей орденом Княгині Ольги.

Пісні Клавдії Шульженко стали неофіційними гімнами війни, які допомагали солдатами у найтяжчі моменти. Співачка Руслана щодня співала гімн з протестувальниками на Майдані під час Революції Гідності, виступала як правозахниця. А тепер співає для воїнів АТО та допомагає звільняти військовополонених.

Клавдія Іванівна Шульженко — Народна артистка СРСР, учасниця Другої світової війни. Народилася у Харкові 24 березня 1906 р.

Звістка про початок війни застала співачку на гастролях в Єревані. Добровільно вступивши до лав Червоної армії, вже в перший рік ленінградської блокади вона дала 500 концертів. Сотні разів співачка виїжджала на фронт, виступаючи перед бійцями.

Наприкінці 1941 р. в репертуарі Клавдії Іванівни з'явилася згодом легендарна пісня «Синий платочек», написана польським композитором Єжи Петербурзьким.

«Мы выступали в горнострелковой бригаде. Подошел молоденький лейтенант, представился: Михаил Максимов. Сказал, что написал песню: "Мелодию взял известную, "Синий платочек", слышал ее до войны. А слова мои." Он протянул мне тетрадный листок: "Если Вам понравится тоже, может быть, Вы споете"... В тот же день после одной-единственной репетиции отдала песню на суд слушателей. "Приговор" был единодушным — повторить!»

У 1942 р. Клавдію Шульженко нагородили медаллю «За оборону Ленінграда», а 9 травня 1945 р. — орденом Червоної Зірки.

Сьогодні багато хто з українських музикантів виступає на фронті на підтримку наших військових. Руслана ж не лише піднімає бойовий дух солдат своїми піснями — вона виконує надскладну місію посла доброї волі — веде переговори з бойовиками щодо звільнення полонених та активно доносить інформацію про ситуацію в Україні до міжнародних гуманітарних організацій.

Сьогодні, як і 70 років тому, ми чекаємо на наших воїнів і бажаємо їм лише двох речей: «Повертайтеся живими!», «Повертайтеся з перемогою!».

21 липня 1945 р. на Білоруський вокзал Москви прибув перший потяг з солдатами-переможцями. Першими після перемоги демобілізувалися бійці старше 23 років. По радіо про прибуття ешелонів не повідомляли, але, здавалося, на пероні зібралося все місто.

Сьогодні, без жодних оголошень у ЗМІ, по всій Україні люди організовуються за допомогою соціальних мереж та влаштовують воїнам, які повертаються додому, теплі зустрічі.

Роль та масштаби пропаганди у 2-й світовій війні складно переоцінити. До речі, вже тоді йшла інформаційна війна з використанням дезінформації та фейків.

Сьогодні війна в інформаційному просторі набула чи не більшого значення, ніж збройне протистояння. І хоча пропагандистська машина путінського режиму потужніша і чисельніша за українських бійців інформаційного спротиву, ми відповідаємо на лавину брехні викриттям фейків, дотепними мемами та влучним креативом.

PRпортал нагадає,в першому етапі проекту «Пам'ятаємо. Пишаємося. Переможемо» на замовлення групи «Інформаційний спротив», за сприяння Національної гвардії України і Національного військово-історичного музею України, лідер нашого ринку реклами - креативне агентство TABASCO створило пакет соціальних роликів в рамках інформкампанії до 9 травня.

Відео-ролики, підготовані групою «Інформаційний спротив», демонструвалися в ефірі центральних українських телеканалів «1 + 1», Перший Національний, ICTV, а також на місцевому телебаченні в Харкові, Одесі, Запоріжжі, Дніпропетровську, Херсоні, Івано-Франківську. Окрім того, ролики в рамках акції «Пам’ятаємо. Пишаємося. Переможемо» з 1 травня в рекламних блоках перед кінофільмами мають змогу переглянути відвідувачі мережі кінотеатрів «Мультиплекс».

«Інформацій спротив» (ІС) – неурядовий проект, головним завданням якого є протидія в інформаційному полі зовнішнім загрозам, які виникають для України в основних сферах: військовій, економічній та енергетичній, а також у сфері інформаційної безпеки. Розпочав роботу 2 березня 2014 р. після вторгнення Росії у Крим.

Центр політичного консалтингу (ЦПК) — аналітичний центр (м. Київ), що працює на ринку політичного консалтингу та PR-технологій. Формально зареєстрований у листопаді 2008 р., проте експерти, які об'єдналися у команду Центру, беруть участь у виборчих кампаніях та просуванні політичних брендів, починаючи з 1990-х.