Доброволець АТО зняв лірико-патріотичний кліп,який вже більше 40 тисяч переглядів
25-річний буковинець Олександр Ткачук із серпня добровольцем служить в українській армії, а у вільний час робить фото. Нещодавно під час відпустки хлопець дебютував і у відеомистецтві. Зворушливий патріотичний кліп на пісню Марини Тимофійчук «Я не дозволю вбивати мого брата!» став першою режисерською роботою Олександра. Про свою роботу, яка на YouТube зібрала з 21 вересня більше 40 тисяч переглядів, він розповів у інтерв'ю гезеті «День»
— Олександре, розкажи, як виникла ідея зняти кліп?
— Хороші ідеї приходять зненацька. Під час відпустки зустрівся з Мариною, і вона попросила візуалізувати одну з її пісень. Цю композицію молода співачка написала ще на початку Революції Гідності, після побиття студентів... Згодом виконувала її на чернівецькому Майдані. Пройшов час, а слова «Я не дозволю вбивати свого брата» залишилися дуже актуальними, і тепер стали ще більш реальними та близькими для кожного українця. Першочерговою задумкою було відзняти кілька кадрів як вона співає, а все решту перекрити відеорядом із АТО. Але потім вирішив, що краще зробити кліп, у якому, передусім, були б зрозумілі символи, а не кров, смерть і війна, бо вважаю, що цим українського глядача, на жаль, вже не пройняти.
— Розкажи детальніше про символізм, який ви вклали у відеоряд.
— Найперше — це поле і земля, те що для українців надважливе споконвіків. Це і джерело енергії, і символ свободи та достатку, і те без чого ми не були б собою. Кліп невипадково чорно-білий, бо вважаю, що в час війни не існує інших кольорів. Є біле і чорне, добро і зло, захисник і ворог, правда і брехня, життя і смерть. Не випадковий і білий колір костюмів головних героїв, адже це, насамперед, символ очищення... Власне, духовного і розумового очищення, яке нині відбувається з українською нацією.
— Мабуть, до символів варто зарахувати і твого героя з козацьким чубом. Ти зробив цю зачіску спеціально для кліпу?
— Моєму чубу вже скоро два роки, вирішив його «запустити» задовго до сплеску хвилі патріотизму. То було внутрішнє відчуття і потреба. Я хотів зробити чуб ще у школі, десь у середніх класах, але тоді не наважувався, а з часом дозрів. Це не просто зачіска, це система поглядів.
— Зняти музичний кліп — недешеве задоволення. Де ви знайшли фінансування?
— Усе своїми силами. Пісню вже було написано і записано, ідею та загальне бачення кліпу придумали, залишилося лише знайти оператора. Я зателефонував із творчою пропозицією своєму колезі — Іванові Морарашу, який без довгих вмовлянь і роздумів взяв свою знімальну техніку і взявся до діла. Вдалося навіть позичити у знайомих відеомитців квадрокоптер, яким зняли кадри з висоти.
— Скільки часу витратили на реалізацію задуманого?
— Сам процес від зародження ідеї до її повної реалізації був дуже швидким — на все витратили менше 48 годин! Вранці Марина звернулася з ідеєю про кліп, кілька годин обговорювали сюжет, потім видзвонили Івана і далі шукали потрібну локацію. Наступного дня з п’ятої години ранку почалися організаційні моменти і виїзд на локацію. З восьмої до вісімнадцятої тривали зйомки, а вночі, упродовж чотирьох години, все змонтували. Наступного ранку розіслали запрошення журналістам і друзям, а через день вже відбулася презентація.
— Відпустка завершилася, і ти знову повернувся на службу. Як фотохудожникові бути солдатом?
— Спочатку було важко перебудувати свою психіку, але я швидко адаптовуюсь. Найважче — це без досвіду бути командиром. Раніше я керував лише камерою, а тепер взводом дорослих дядьків, бо у моєму підпорядкуванні переважно всі старші чоловіки.
— Чи вже бачили ваш кліп армійські побратими?
— Ні, ще не бачили, але скоро побачать, бо саме для них його і зняли. Впевнений, що мистецтво під час війни, а тим паче на передовій, — це те, що розбавляє чорну рутину горя і пороху та надихає на перемогу.
- Войдите, чтобы оставлять комментарии
