Президент Франції Еммануель Макрон прийняв Володимира Путіна в своїй літній резиденції на Лазурному березі, де очільники Франції зазвичай зустрічаються із близькими союзниками. Путін у цьому місці, до речі, опинився вперше.

Прилетівши до Форту де Брегансон з "повітряною армадою", що складалася з трьох гелікоптерів, Путін подарував черговий без смаку складений букетик Бріжіт Макрон — після чого президенти різко перейшли до прес-конференції.

Якщо вірити російській стороні, на такому відверто дивному форматі — розмова з пресою ще до переговорів — наполягала саме французька сторона. А єдине логічне пояснення такого нетривіального порядку можна побачити хіба що в бажанні створити гарну картинку для преси до того, як учасники переговорів банально посваряться.

Хоча насправді із гарною картинкою теж не вийшло. Оскільки бажаючи "купити" Путіна на позитивну риторику, Макрон, здається, банально перестарався — чим викликав здивування французької преси, і, не виключено, критичний настрій з боку преси американської, британської та української.

Для початку російський президент виступив із "політінформацією". Яка складалася із давно сформульованих штампів. А чесніше кажучи — зі шматочків відвертої брехні, яку Путін сподівається перетворити на правду за допомогою частих повторів. Він розповідав, що Росія не порушувала положення Договору про ракети середньої і меншої дальності, і в усьому винні США. Він заявив, що, в принципі, готовий зустрічатися в "нормандському форматі" - але будь-яка подібна зустріч повинна приводити до результатів. А ще — декілька разів повторив, що треба "виконувати підписані угоди", в тому числі і про амністію військовополонених...

У відповідь на що Макрон ніс якісь дуже дружні нісенітниці про те, що "Росія є частиною європейської цивілізації", про вкриті пилом і нафталіном "зв'язки російської імператриці Катерини Великої з французькими просвітителями". І навіть фактично визнав, що повернення Росії до ПАРЄ було результатом і його дипломатичних зусиль. Зазначивши при тому, що для повернення Росії в дружню родину європейських народів - а заодно і в G8 - потрібно лише розібратися з "українською кризою".

Так ніби справді існує якась "українська криза", на дні якої не проглядають харі "іхтамнєтов" і гармати російських танків. Бурхливу участь яких в "українській кризі" буквально вчора підтвердили британські слідчі та експерти. Простіше кажучи, часом складалося враження, що промову Макрона готували не в Єлисейському палаці, а у відомстві Сергія Лаврова. Ця промова викликала погано приховану огиду навіть у французьких журналістів, які чомусь не могли повірити, що Росія — це така вже невід'ємна частина Європи, і що можливий вихід Росії з ПАРЄ, який був названий як причина скасування санкції, був би такою вже політичною катастрофою.

В цьому місці можна було б сказати про тотальну зраду з боку Парижу. Але її, попри все, здається не трапилося.

Як Путіну вдалося досягнути подібного ефекту? Звичайно, мав місце і банальний підкуп, куди ж без нього. Наприклад, 15 серпня Філіп Дельпаль, французький бізнесмен, якого в Росії затримали і помістили до слідчого ізолятора за цілком вигаданими обвинуваченнями (які здивували навіть до всього звичних російських бізнесменів), був звільнений з в'язниці і переведений під домашній арешт. Про долю цього бізнесмена Макрон мав із Путіним декілька розмов і Кремль зробив "жест доброї волі". Втім, не знявши при тому звинувачення, і не дозволивши Дельпалю повернутися до Франції.

Але головною приманкою для Макрона, схоже, є інша річ. Можливість хоч якось зупинити російсько-українську війну, одягнутись в шати миротворця, і бодай частково виправдати ті колосальні сподівання на "юного генія", які покладали на нього французькі виборці та європейські журналісти. І які наразі Макрон з тріском провалює.

Задля задоволення стати "людиною, що вмовила Путіна припинити війну на Донбасі", Макрон виявився готовим до ризикованої політичної гри і навіть політичного приниження. Але судячи з того, що після прес-конференції і наступних переговорів ні про які істотні політичні домовленості ми так і не почули, можна зробити достатньо обґрунтований висновок про те, що фокус не вдався. Попри всі посмішки й апеляції до "спільності культур", Путін нічого не пообіцяв Макрону навзамін. Або ж пообіцяв — але на таких умовах, що навіть Макрону стало зрозуміло — такі умови не прийме ані Україна, ані решта західних партнерів, які стоять на нашому боці у цій війні.

І чинний президент Франції, інтелектуал і друг філософів, вчорашньою підкресленою гостинністю до Володимира Путіна банально виставив себе на посміховисько. Можливо, навіть гірше, ніж його попередник Жак Ширак, якого в 2001 році французька преса у тому ж таки форті де Брегансон спіймала на звичці виходити голяка на оглядовий балкон і витріщатись в бінокль на чужі яхти.

Depo.Головна