Реформа ЦВК: ніхто й нічого
17 грудня голова Центральної виборчої комісії України Михайло Охендовський під час телеінтерв'ю зробив просто таки дивовижну заяву.
На запитання, чи можна в Україні «купити» місцеву виборчу комісію, він відповів чітко: «Так, однозначно!». А далі на запитання, чи можна «купити» члена Центральної виборчої комісії, Охендовський сказав: «Можу відповідати тільки щодо себе. Щодо себе - ні, щодо інших колег - думаю, треба ставити питання кожному окремо».
Звісно, у цих словах Охендовського дивним є не зізнання про потенційну корумпованість будь-якої виборчої комісії (і навіть членів ЦВК). Суспільство це знає і без «одкровень» голови ЦВК. Скандали навколо тих чи інших рішень і місцевих, і центральної виборчих комісій - постійний супутник українського політичного процесу усі роки незалежності. Вони (скандали) вже давно не є сенсацією. Дивним видається інше, а саме: готовність високопоставленого чиновника зняти з себе будь-яку відповідальність за очолювану ним структуру. Мовляв, які можуть бути до мене претензії, якщо виборчу комісію можуть «купити»? І відповідати я можу лише суто за власні дії, а що там роблять інші члени ЦВК та члени усіх інших виборчих комісій по всій країні - то «треба ставити питання кожному окремо». Це так, ніби якийсь полковник сказав: «Я командир бригади, але відповідаю тільки за себе, а що роблять підлеглі мені офіцери і сержанти, то питайте кожного з них окремо». То ж хіба заява Охендовського не дивовижна? Так відразу і не пригадаєш, коли це ще таке було у нашій новітній історії, щоб високопоставлений керівник так відверто ухилявся від відповідальності за виконання своїх посадових обов'язків, за яке отримує і високу зарплату з бюджету, і різного роду привілеї за рахунок того ж таки бюджету.
Але не будемо надто прискіпуватися до Охендовського. Може, то він тільки так неоковирно висловився. Проблема, причому - дуже гостра і суспільно значуща, полягає в іншому.
Що таке ЦВК вкупі з місцевими виборчими комісіями? Це - державний орган, точніше - державна широко розгалужена структура-мережа, покликана організовувати, контролювати і - головне! - оцінювати законність процесу будь-яких виборів (референдумів) у країні. Іншими словами, ЦВК - це така собі гілочка загальної судової влади в країні, вузька спеціалізація якої - вибори. А що таке вибори в переліку основоположних принципів демократії - пояснювати окремо нема потреби. Є чесні і законні вибори - є демократія, а нема - то й демократії нема.
Мусимо визнати, що громадські активісти, котрі сьогодні так активно тиснуть на владу у питаннях реформування правоохоронних відомств і судової системи, явно «прогавили» тему ЦВК. І справа не лише в тому, що на неї звернули увагу тільки після гучних скандалів, пов'язаних з проведенням останніх місцевих виборів у Маріуполі та Кривому Розі, і не лише в тому, що в країні продовжує діяти ЦВК, законні повноваження якої минули вже півтора року тому. Головне - ми, суспільство, досі не усвідомлюємо, що наше ставлення до ЦВК не має бути ставленням як до звичайної чиновницької структури. Де головне - вчасне призначення її членів та щоб вони «не купувалися». Якщо ЦВК, по суті - частинка загальної судової системи, то й ставитися до неї треба як до суду. Тобто - насамперед боротися за її незалежність від інших гілок влади - виконавчої та законодавчої. Тим часом, так питання поки що не ставлять навіть найрадикальніші з громадських активістів-реформаторів. Поки що всі надії покладаються на те, що Президент і Верховна Рада нарешті призначать таки до нового складу ЦВК суціль «непідкупних» людей (обіцяно в грудні, але, схоже, за перипетіями навколо бюджету, уряду і податкової реформи знову не зроблять).
Щоб раз і назавжди позбутися потенційних «підрахуїв» на всіх щаблях держструктури, яка проводить і оцінює вибори, потрібна її радикальна реформа. І найважливіший елемент цієї реформи має полягати у тому, щоб повністю усунути від процесу формування виборчих комісій та від оцінки її роботи усіх учасників виборів. Це - чинна влада і політичні партії, включно з опозиційними. Представник політичної партії, яка балотується на виборах, не повинен бути членом виборчої комісії. Хоча б тому, що він є явно зацікавленою особою і тому не може не бути упередженим. З тих самих причин представник влади (центральної чи місцевої), доля якої вирішується на виборах, також не повинен бути членом виборчої комісії.
Якщо ми наважимося нарешті на таке справді революційне переосмислення принципів формування виборчих комісій, то пошук конкретних методів втілення цих нових принципів не є непереборною перешкодою. Зрештою, це буде хоч і складною, але все-таки технічною проблемою. Можна домовитися, хто визначатиме склад ЦВК, приміром - чинна судова влада в особі Верховного Суду чи виборці на загальнонародних виборах (чому б і ні?). А членів усіх місцевих виборчих комісій хай призначає обраний на нових принципах ЦВК. Звісно, це мають бути люди на постійній державній службі. А представники влади, опозиції, політичних партій, громадських організацій (одним словом, усі, хто є прямим чи непрямим учасником виборчих перегонів) можуть мати статус спостерігачів при виборчих комісіях, але аж ніяк не суб'єктами, які мають право вирішального голосу при ухваленні комісіями рішень. Неминуче при цьому збільшення бюджетних витрат на проведення виборів не може бути неприйнятною платою за гарантію чесних і справедливих виборів.
Будемо сподіватися, що потреба саме в такому вирішенні проблеми гарантії справді демократичних виборів в Україні сьогодні і в майбутньому стане очевидною вже зовсім скоро.
Юрій Сандул. Київ
- Войдите, чтобы оставлять комментарии
