Прем'єр-бунтівник: як Макрон вдруге переграв республіканців

У травні 2016 року мер Бордо Ален Жюппе виглядав лідером серед кандидатів на посаду президента Франції, відстоюючи правоцентристську реформістську платформу. Однак вже у листопаді він з тріском програв відверто консервативному Франсуа Фійону партійні праймеріз, а після корупційного скандалу останнього кілька разів відмовився від повернення у президентські перегони "на заміну".

Але вже у травні 2017 року Жюппе взяв запізнілий реванш: один з його найближчих співробітників і речник на час праймеріз, мер північного портового міста Гавр Едуар Філіп, обійняв посаду прем’єр-міністра.

Можливо, особиста кар’єра Жюппе як політика добігла кінця, однак його ідеї витримали випробування часом, а його команда, як видається, знайшла своє місце в політичній структурі Макрона.

"Республіканці", звісно, розраховували отримати посаду прем’єр-міністра в інший спосіб.

Під керівництвом Франсуа Баруена, який очолив передвиборчу кампанію замість збанкрутілого Фійона, їхня стратегія передбачала здобути максимальну кількість місць на парламентських виборах і на власних умовах нав’язати Макронові cohabitation – співіснування президента і прем’єр-міністра, що представляють різні політичні сили.

Однак Макрон тактично перехитрив основних суперників, досягнувши попередніх домовленостей з представниками центристського крила "Республіканців", невдоволених радикальним поправішанням мейнстріму власної партії.

Він завбачливо не виставив кандидатів "Вперед!" у парламентських округах, де планують балотуватися правоцентристи. І водночас затягнув оголошення прем’єра на півдня, аби отримати гарантії, що Філіп зможе контролювати достатню кількість депутатів. І дійсно, ще вчора близько 20 впливових "республіканців" опублікували комюніке, де раділи обранню Філіпа та тішилися пропозиції співпраці від президента.  

 

Призначаючи прем’єр-міністром Едуара Філіпа, Еммануель Макрон прагнув вирішити кілька дилем.

По-перше, розширити та збалансувати президентську більшість: адже попри несподівано оптимістичні прогнози парламентських перспектив "Вперед!", абсолютна більшість у парламенті їй аж ніяк не гарантована.

По-друге, для переконливого старту президентства йому потрібен прем’єр не на півтора-два місяці до парламентських виборів, а на довшу перспективу.

По-третє, прем’єр мав бути достатньо впливовим політично, щоб мати змогу ефективно керувати, і водночас втілювати собою "політичне оновлення" системи.

І хоча зараз, постфактум, Едуар Філіп може поставити собі "плюсики" навпроти кожного з пунктів, кілька місяців тому він навіть не допускав можливості такого розвитку подій. Намагаючись розкрити свої літературні таланти, Філіп відслідковував передвиборчу кампанію в серії матеріалів для газети Libération.

У своїх статтях Філіп доволі жорстко критикував кандидата Макрона, відсутність у нього досвіду, надмірну увагу до медіа та розпливчасту програму.

Чого варта, наприклад, така характеристика Макрона з матеріалу від 15 лютого, якраз перед соціологічним зламом, який утвердив його в якості одного з фаворитів:

"Він зцілює сліпих, він множить хліби, він несе добру вість. Він наказує паралізованій Франції: "Встань і йди вперед"… І все це на самотині, без справжньої програми і справжньої команди. Достатньо лише вірити в нього. Мати віру".

Однак з тим, як у Макрона стрімко зростали реальні шанси на перемогу, тональність текстів Філіпа змінювалася. Тепер він все більше і більше писав про необхідність порозуміння та співпраці між право- та лівоцентристами. І власне закінчив безпосереднім втіленням такого порозуміння.

Попри те, що у студентські роки Філіп рік чи два підтримував соціалістичні ідеї і особисто прем’єра Мішеля Рокара, сьогодні він виразно дратується через будь-які згадки про це.  

Основна частина його політичної кар’єри – фактично 15 років – минула серед оточення Алена Жюппе, якого він досі шанобливо називає "патроном", і він неодноразово підкреслював, що належить до правої політичної сім’ї.

 

Після того, як Жюппе було відсторонено від політичної діяльності, а контроль над Союзом за народний рух (стара назва "Республіканців") взяв ненависний Філіпу Саркозі – як розповідають, одного разу вони ледь не побилися, – Едуар Філіп спочатку пішов працювати у приватний сектор, а потім у мерію Гавра – спочатку заступником, а потім і мером. У 2014 році його було обрано на посаду в першому турі з результатом у 52% голосів.

Філіп є людиною з дещо розхристаним іміджем бунтівника, на тлі якого навіть президент Макрон часом виглядає солідним представником істеблішменту.

Наприклад, два роки тому мера затримали за перевищення швидкості.

Журналісти-розслідувачі також мають на нього зуб. Вже кілька років поспіль Едуар Філіп у своїй майновій декларації відмовляється оцінювати вартість свого нерухомого майна і незворушно пише "жодних ідей" (aucune idée) у відповідній графі.

Окрім того, він є автором двох книг про життя за лаштунками французького політикуму. Описуючи ці книги, журналісти насамперед звертають увагу на їхні сексистські акценти.

Що об’єднує Макрона та Філіпа ідеологічно – то це наголос на свободі. В інавгураційній промові президент підкреслював свою відданість цій цінності, сказавши, між іншим, що світ і Європа потребують Франції, "яка голосно говоритиме про свободу та солідарність".

А у своєму інтерв’ю на каналі TF1 у день призначення Філіп зазначив: "Ми часом відчуваємо себе лівими, а часом правими. Ключовою ж цінністю суспільного життя є свобода, не лише економічна, а й свобода думки, свобода вираження".

Однак власне економічну свободу Філіп намагатиметься розширити вже в перші місяці врядування. Насамперед це стосується реформування Трудового кодексу президентськими декретами (щоб максимально обійти парламент), аби завдати удару про вічній проблемі безробіття. Суспільний спротив і грандіозні провали попередніх спроб лібералізації французького ринку праці вказують, що така спроба може бути як тріумфальною, так і самовбивчою.

Зрештою, з призначенням Філіпа Еммануель Макрон утверджується в ролі великого деструктора французької політичної системи. Фактично маргіналізувавши Соціалістичну партію, Макрон і його рух взялися за розвал "Республіканців".

З масовим відтоком центристів під президентські знамена, ліві та праві партії (чи рештки партій) різного рівня радикальності боротимуться на парламентських виборах під знаменами реваншу.

І хоча склад уряду – який Філіп оголосить цієї середи – майже напевно за результатами виборів буде скориговано, основне питання залишається: чи вдасться вижити на прем'єрській посаді йому особисто? Наразі всі карти – в його руках. 

 

Надія Коваль, Європейська правда

Источник: 
PRпортал

Comments (0)

Leave a comment