Хто і навіщо завісив Київ білбордами з цитатами Ліни Костенко

Нещодавно на вулицях столиці та в метро з'явились білборди та метролайти, які агітують киян говорити українською

На білборді з вкрапленнями українського орнаменту красуються написи "Є мова, є українці, є держава – є майбутнє", "Київ україномовний!", "Київ – україномовне місто", "Нації вмирають не від інфаркту, спершу їм відбирає мову" (Ліна Костенко)".

Depo.ua розпитав засновника громадської організації "Дріжджі" та ініціатора проекту Максима Кобєлєва про мету акції та його власну історію переходу на українську.

- Максиме, чому ви взялися за цей проект?

- Ідея, що потрібна така реклама Києву, виникла дуже давно. Адже адекватна мовна політика не проводилася всі 25 років. Ми подумали, що варто в такий ненав’язливий спосіб нагадати киянам, що у нас є своя мова, якою варто розмовляти і про яку не варто забувати.

До того ж Київрада ухвалила концепцію про розвиток української мови у місті, в якій між іншим передбачена соціальна реклама. КМДА безкоштовно забезпечила нам друк і розміщення 30 білбордів і 40 метролайтів. Кількість невелика, але це був лише перший крок.

Хто і навіщо завісив Київ білбордами з цитатами Ліни Костенко - фото 3

- Як достукувались до чиновників?

- Місяць назад ми написали лист від організації на ім'я мера. Я постукав у "Фейсбук" Олександру Вовченку – депутату Київради, який ініціював прийняття концепції. Він обіцяв посприяти. Депутат поговорив з заступницею голови КМДА Ганною Старостенко – і вона нас підтримала. Потім ми накидали ідей і обрали найбільш вдалі. Знайшли дизайнерів, які зробили проект на волонтерських засадах.

- Як це повинно подіяти? В теорії всі знають, що треба розмовляти рідною мовою.

- В Києві ситуація неоднозначна. За останніми офіційними даними – це дані перепису 2001 року, свіжіших немає – 72% киян вважають рідною українську мову. Але в публічному просторі значно менше киян наважується використовувати українську. Ми вирішили, що тут є дисгармонія. І соцрекламою спробували нагадати людям, що в них є своя мова, і її не варто соромитися. Думаю, що ця реклама є дієвою в довготривалій перспективі. Звичайно, за помахом чарівної палички всі не перейдуть на українську. Це складний процес. Людей треба мотивувати.

Хто і навіщо завісив Київ білбордами з цитатами Ліни Костенко - фото 4

- Як мотивувати? Наприклад, давати україномовним киянам 20%-ву знижку на каву?

- Можна і так. Найпростіше, що ми змогли втілити, це така соціальна реклама. Далі, думаю, при КМДА буде створена робоча група із реалізації концепції.

- У вас вже є якісь пропозиції до робочої групи?

- Багато залежить від того, наскільки швидко сформують робочу групу, і наскільки вона буде адекватною. А варіантів чимало – це і курси української мови для держслужбовців, і курси для переселенців. Також потрібні певні адміністративні рішення – наприклад, зобов'язати власників магазинів робити вивіски українською.

- Скільки часу існують "Дріжджі"? Чим ви займалися раніше?

- "Дріжджам" близько чотирьох років. Ми перевіряли, чи заклади громадського харчування в Києві дотримуються мовного законодавства. Відвідували кафе і ресторани, дивилися, чи обслуговують нас українською, чи є україномовне меню. Якщо були грубі порушення, ми робили запис в книгу відгуків, надсилали листа в інспекцію з питань захисту прав споживачів. Якщо вони знаходили порушення, заклади штрафували. Так поступово заклади рухалися у бік української мови.

- Чим ви заробляєте на життя? Чому взагалі вирішили боротися за українську мову?

- Я працюю програмістом. А вирішив тому, що бачив велику проблему, яку ніхто не вирішує. У першу чергу, вже 25 років її не вирішує держава. І ця проблема зачіпає особисто мене – адже україномовних громадян дискримінують, в Києві і досі важко отримати обслуговування українською.

- Ви самі спілкуєтесь українською від народження?

- В дитинстві і підлітковому віці я говорив російською. Хоча народився у Рівному, а це україномовне місто. Коли вступив в Острозьку академію, почав спілкуватися з різними людьми і зрозумів, що говорити чужою мовою не зовсім правильно. Почав доводити це до інших людей.

- Скільки часу у Вас особисто зайняв перехід на українську мову?

- Це не був довготривалий процес. Я завжди добре знав і розумів українську, але у школі було російськомовне середовище. Потім ми з однокласниками почали переходити на українську у жартах. В академії ж я побачив, що українською можна не тільки говорити по приколу, але і вести серйозні розмови. Це мене теж вразило. Виявляється, у нас повноцінна мова. В один момент – бац, і я перейшов на українську.

- В житті агітуєте друзів чи знайомих почати говорити українською?

- Якщо є така можливість, намагаюся ненав’язливо піднімати це питання. Пояснювати друзям, родичам, знайомим, що якось нелогічно жити в Україні, мати цілком розвинену мову, але не вживати її через звичку.

Источник: 
PRпортал