Amnesty для невинуватих
Звинувачення України у постачанні зброї до Південного Судану має конкретну мету, — і захист прав тут ні до чого.
Міжнародна правозахисна організація Amnesty International звинуватила українське державне підприємство «Укрінмаш» у постачанні зброї до Південного Судану. На жаль, це вже не перший подібний випадок за останні роки. Якими можуть бути кроки у відповідь та якими будуть наслідки цього звинувачення для України?
Для початку треба зрозуміти, що на Заході до думки організацій, подібних Amnesty Inernational або Freedom House, традиційно прислухаються, тому отримати після їхнього звіту сенатські слухання в США або низку публікацій у західній пресі можна запросто. Навряд чи Україна, навіть після оперативної реакції на скандал з начебто постачанням «Південмашем» ракетних двигунів для Північної Кореї, зацікавлена у чомусь подібному. Нескладно здогадатися, що новину від АІ охоче підхоплять російські медіа, насамперед ті з них, хто націлений на західного споживача новин. Проте без продовження цієї теми у західних медіа вона швидко відійде на другий-третій план.
Сумнівно, що зацікавленість Росії у завданні репутації України на світовій арені максимальної шкоди для когось стане відкриттям. Причому для цього використовуються не лише російське МЗС чи спецслужби, але і широка мережа агентів впливу, яка була сформована ще у 60-70 роках ХХ світу та отримала нове дихання на початку ХХІ століття із приходом до влади Володимира Путіна. Кремль не шкодує грошей для дискредитації України та просування у світі її іміджу як failed state – це аксіома. Регулярність появи різноманітних фейків про Україну переконливо засвідчує, що на їхнє створення та поширення працює ціла машина, яка користується державною підтримкою. Підкинути міжнародній організації потрібну інформацію – справа техніки, далі все відбувається за відпрацьованим ще у роки холодної війни алгоритмом.
І Південний Судан у цьому випадку обраний, як видається, невипадково. Бойові дії у різних країнах Африки тривають постійно, Судан стоїть на світовому інформаційному порядку денному як точка нестабільності вже давно, і на «свіжі дріжджі» будь-яку резонансну інформацію можна вкинути практично з гарантованим ефектом. Навряд чи західний обиватель пам’ятає, що жодних заборон щодо постачання зброї до Південного Судану не існує, а протягом останніх років Україна постачала туди легкі та важкі кулемети та 5 бойових гелікоптерів, яких навряд чи достатньо для масштабних бойових дій.
На тлі боротьби за отримання летальної зброї від США багато хто в Україні забув, що наша країна за підсумками 2011-2015 років входить до десятки провідних експортерів зброї світу. І хоча частка на ринку невелика (2,6%), все одно це – мільярди та мільярди доларів. У сучасному світі це означає необхідність пильнувати власні позиції та давати відсіч різноманітним інформаційним провокаціям. Ринок зброї у світі постійно зростає, місце у десятці експортерів озброєння гарантує достатню увагу з боку потенційних покупців, і бажаючих витіснити з чільних позицій України менше не стане.
Відповідь «Укрінмашу» на звинувачення Amnesty International, широко розтиражована українськими медіа, заслуговує схвальної оцінки за оперативність, проте спрямована на вітчизняного споживача новин, тоді як доповідь організації завдає удару по українських позиціях на міжнародній арені. І відповідати там потрібно не менш оперативно та переконливо, бажано на міжнародних інформаційних майданчиках. Не буде зайвим долучитися до цієї справи і представникам МЗС.
Кремль не шкодує грошей для дискредитації України та просування у світі її іміджу як failed state – це аксіома
Україні бракує консолідованого бачення органів влади та громадських організацій у питанні просування власних інтересів за кордоном. Транслювати всюди образ країни, яка воює та стримує Росію, навряд чи перспективно. Як би цинічно це не звучало, куди більше успіхів може принести позиціонування нашої держави як простору для реалізації можливостей. Інвестиційна привабливість, перетворення в економіці та зростання відповідальності політиків – найбільш очевидні важелі збільшення авторитету України на міжнародній арені.
Слушними будуть і інші заходи. Чому святкуючи на державному рівні 20-річчя підписання Хартії про особливе партнерство з НАТО влітку цього року Україна скромно промовчала про 25 років миротворчої діяльності у різних гарячих точках? Чи багато у світі країн, які у перший рік своєї незалежності запропонували свої послуги в якості контрибутора безпеки для Європи та країн третього світу? Це нагадування виглядає доречним саме зараз, коли триває дискусія щодо перспектив появи миротворчої місії на Донбасі, її повноважень та ефективності.
Україні доведеться звикнути до того, що вона живе у конкурентному та непростому світі, де на поблажливе ставлення розраховувати не випадає, більше того – треба усвідомлювати, що за помилки у позиціонуванні та формуванні іміджу неминуче доведеться платити. Тому не варто забувати, що добрими намірами вимощено шлях до пекла. Країні, яка перебуває в стані гібридного протистояння з потужним супротивником, конче необхідно вчитися реагувати на випередження та асиметрично, пам’ятаючи слова президента Естонії Керсті Кальюлайд, «ера прес-релізів вже минула».
- Войдите, чтобы оставлять комментарии
