Как Зеленский в первый день полномочий сделал то, что делали его предшественники

Владимир Зеленский — не первый президент, который решил распустить украинский парламент. Были ли различия в решениях нового президента и предшественников и какими были последствия таких шагов?

Володимир Зеленський — не перший президент, який вирішив розпустити український парламент. У ті часи, коли це відбувалося, також лунали заяви про «неконституційність» такого кроку і про спроби конституційного чи державного «перевороту».

Чи були відмінності у таких рішеннях Володимира Зеленського і його попередників і якими були наслідки таких кроків?

Верховна Рада України тричі обиралася достроково: у 1994, 2007 та 2014 роках. Але колишні президенти впродовж своїх повноважень неодноразово погрожували парламентові це зробити або й ухвалювали відповідні укази, а потім їх скасовували.

За іронією долі, у ложі гостей під час інаугурації Володимира Зеленського 20 травня сиділи три президенти, які були ініціаторами дострокових виборів — Леонід Кравчук, Віктор Ющенко і Петро Порошенко і один — Леонід Кучма — який видав відповідний указ, але потім його скасував.

Ще один президент — Віктор Янукович, який не слухав заяви Володимира Зеленського у сесійній залі і був далеко за межами Верховної Ради, розпуску парламенту ніколи не ініціював.

Кравчук, шахтарі і «два по 50»

У 1994 році перші ж вибори після здобуття незалежності України були достроковими.

Широкомасштабний страйк шахтарів Донбасу 1993 року змусив Верховну Раду виконати вимоги гірників — призначити консультативний референдум про довіру президентові Леоніду Кравчуку і парламенту, яким на той час керував Іван Плющ.

Однак невдовзі це рішення було скасоване і призначені дострокові парламентські і президентські вибори — у березні і червні 1994-го.

Формально юридичних підстав для розпуску Ради не було. Був політичний тиск страйкарів, загроза економічного колапсу, і це змусило політичні еліти домовлятися.

Парламент обирали за 100% мажоритарною системою, причому кандидат мав набрати 50% голосів виборців.

«Два по 50» — так тоді казали про систему виборів. Оскільки для перемоги ще й треба було, аби у голосуванні взяло участь не менше 50% виборців. Саме ця вимога виявилася найбільшою проблемою, оскільки із 450 депутатів у першому турі змогли обрати лише 49. Потім довибори відбувалися аж до 1995 року.

Тоді найбільше мандатів зібрали комуністи, на другому місці опинився Народний рух України. Восени того ж року президентом став Леонід Кучма.

Кучма «не зовсім коректно стимулював процес»

І Леонід Кучма також спокусився правом розпустити Верховну Раду. Це рішення стало наслідком жорсткої політичної кризи.

У 1996-му парламент довго не міг ухвалити нову Конституцію із більшими повноваженнями для президента, на чому наполягав пан Кучма. Основний закон депутати ухвалили після того, як президент видав указ про розпуск Верховної Ради та винесення проекту Конституції на референдум.

Опоненти президента назвали указ «конституційним переворотом» і вирішили не виходити із сесійної зали і уночі - доти, доки не ухвалять нову Конституцію.

Прийшовши вранці у сесійну залу після «конституційної ночі», Леонід Кучма сказав: «Я хочу перед вами вибачитися за те, що я, може, не зовсім коректно стимулював цей процес».

Указ був скасований, попри те, що новий Основний закон за змістом не був тим документом, на якому наполягав Леонід Кучма.

Ющенко робив це кілька разів

Вікторові Ющенку радили розпустити парламент одразу ж після перемоги на виборах президента у 2005 році, проте він на це не погодився.

Вибори були черговими, у 2006-му, але вже у 2007-му президент таки видав указ про розпуск. Ющенко наполягав на тому, що «Коаліція національної єдності», до якої входили Партія регіонів, комуністи та соціалісти, була сформована з порушеннями Конституції.

Коаліція і особисто прем'єр Віктор Янукович назвали сам указ неконституційним, а дії президента Ющенка — спробою державного перевороту.

Оскільки Конституційний суд розглядав відповідне подання і не ухвалив ніякого рішення, а уряд відмовився фінансувати вибори, Віктор Ющенко двічі переносив дату дочасних виборів — на травень і червень 2007 року, а також змінював формулювання про причини розпуску.

Зрештою, в останньому указі причиною була вказана неконституційна чисельність складу парламенту — після того, як прихильники Ющенка масово відмовилися від депутатських мандатів.

На виборах у вересні 2007-го ющенківська «Наша Україна-Народна Самооборона» була лише третьою, а перше місце знову здобула Партія регіонів, другим був блок Юлії Тимошенко. Проте НУ-НС і БЮТ змогли створити коаліцію.

Але у 2008 році Віктор Ющенко знову ухвалив указ про розпускВерховної Ради. Причина — відсутність коаліції. Це сталося після того, як із більшості вийшла його фракція «Наша Україна — Народна Самооборона». Причиною став конфлікт між НУ-НС і блоком Юлії Тимошенко.

Але через менше ніж два тижні президент цей указ скасував, бо у парламенті з’явилася нова коаліція — Партії регіонів, блоку Литвина та депутатів із мажоритарних округів.

А у 2009 році, незадовго до чергових виборів президента, Віктор Ющенко знову заговорив про розпуск парламенту. Він попередив депутатів, що у разі, як вони протягом 100 днів не ухвалять зміни до Конституції з більшими повноваженнями для президента, він їх розпустить. Причому, як і Леонід Кучма у 1996-му, Ющенко планував одночасно із достроковими виборами винести текст Основного закону на референдум.

Указ так і не з’явився, а сам Віктор Ющенко програв президентські вибори у 2010 році, посівши аж п’яте місце.

 

Постмайданівський указ Порошенка

Петро Порошенко розпустив парламент у 2014 році невдовзі після того, як був обраний президентом.

Він був впевнений, що Рада має бути розпущена через те, що парламентські вибори 2012 року не були вільними і чесними, а депутати втратили довіру і повагу українського народу. Окрім того, вважав президент, у парламенті було чимало депутатів, котрі підтримували проросійських сепаратистів на Донбасі - на той час на Сході країни вже тривали бої, а Крим був анексований Росією.

Але формальною причиною розпуску Ради і призначення дострокових виборів стала відсутність коаліції впродовж 30 днів.

На дочасних виборах перемогу здобула партія «Народний фронт» Арсенія Яценюка, а блок Петра Порошенка був другим, програвши лідерові менше одного відсотка. Окрім цих політичних сил, до коаліції увійшли «Самопоміч» та «Батьківщина» Юлії Тимошенко.

«М'який» розпуск Зеленського

Команда Володимира Зеленського вважає, що підставою для розпуску є відсутність коаліції у Верховній Раді.

Причому, кажуть юристи президента, цей факт не треба доводити у суді, оскільки коаліція не має необхідних 226 депутатів ще з часу, як у 2016 році з неї вийшли фракції «Батьківщина» і «Самопоміч». Відсутність коаліції 21 травня підтвердила і лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко, а ще раніше про це заявляли і депутати «Самопомочі».

Отже, новий президент, оголосивши про розпуск Ради, нічого унікального не зробив. Його указ навіть є більш «м’яким» варіантом, аніж укази попередників, оскільки депутати позбудуться своїх повноважень усього на кілька місяців раніше, ніж якби вибори відбулися у передбачений Конституцією строк, тобто, наприкінці жовтня.

Укази колишніх президентів з’являлися як наслідок політичних криз в країні, натомість нині про кризу не йдеться.

До того ж, більшості політичних сил, депутати яких припинять свої повноваження достроково, вибори вигідні - адже усі вони, за винятком«Народного фронту» — мали своїх кандидатів у президенти, а значить розгорнуті штаби у регіонах.

А після того, як Володимир Зеленський запропонував понизити прохідний бар'єр для партій із 5% до 3% і скасувати мажоритарну систему виборів, категоричних противників дочасних виборів, здається, не лишилося.

 

Новое время

Источник: 
PRпортал

Comments (0)

Leave a comment

3 + 1 =
Решите эту простую математическую задачу и введите результат. Например, для 1+3, введите 4.