Тренди України у 2019-му: вибори, зміни амплуа, повернення одіозних і зливи телеграмів

Рік, коли Україна змінила владу (вчергове – мирним шляхом) йде у минуле. Саме час озирнутися напередодні святкування та визначити ключові події 2019 року в сфері внутрішньої політики.

Політичний дуплет року – президентські та парламентські вибори. Президентська кампанія в України поставила кілька рекордів – за кількістю кандидатів, за довжиною бюлетеня у першому турі та за результатом переможця в другому турі. Перемога Володимира Зеленського, суперником якого у другому турі був Петро Порошенко, подарувала йому карт-бланш на здійснення перетворень, реалізація якого у другій половині 2019 року перетворила Україну на аматорсько-президентську республіку. Публічні клятви у відданості Володимиру Зеленському стали неодмінним атрибутом приналежності до його команди. Передвиборчі обіцянки художнього керівника «Студії 95 квартал» переважно забуті, якість управління державою навряд чи змінилася на краще. Дострокові парламентські вибори пройшли всього за три місяці після другого туру президентських і вперше у новітній історії України відбулися влітку. Домінування «Слуги народу» в українській політиці, яке оформилося наприкінці серпня, стало феноменом, який активно вивчають закордонні фахівці, адже всю повноту влади в країні отримали люди, політична діяльність яких розпочалася лише цього року. Проте варто наголосити, що конкурентні та визнані світом загальнонаціональні виборчі кампанії відсунули Україну від «русского мира».

Аматори року уряд Олексія Гончарука. Вперше у новітній історії уряд очолив прем’єр без жодного управлінського досвіду, виключно з експертним досвідом. Кабінет Міністрів опирається на парламентську більшість, проте назвати їхню співпрацю ідеальною складно. Ухвалення без «бюджетної ночі» головного фінансового документу країни на 2020 рік сталося завдяки збереженню на посаді міністра фінансів Оксани Маркарової та підконтрольності депутатського корпусу. Ще один міністр, який зберіг свої позиції (і цілком очевидно мріє про їхнє посилення) – шеф МВС Арсен Аваков. У новому уряді зникли профільні міністерства у справах ветеранів, інформаційної політики, АПК, їх поднали з іншими, як і  енергетику та екологію. Вже оголошено про початок функціонування Нової митниці, змінено керівництво Фонду державного майна.  Проте питання продажу землі сільськогосподарського призначення поки на паузі, як і ефективна деолігархізація та створення передумов для розвитку середнього класу.

Камінь спотикання року продаж землі. Хоча про перспективу продажу земліпозитивно висловилися всі більш-менш вагомі члени ЗеКоманди, процес створення ринку землі сільськогосподарського призначення загальмував. Проти нього зіграли кілька факторів, і це не лише інтереси великих агрохолдингів, але і нерозуміння з боку фермерів та селян. Проти продажу землі виступили і кілька політичних партій, які використали нагоду для демонстрації власної непримиренності.

Тенденція року – монополізація влади у Верховній Раді. Партія «Слуга народу» отримала не лише парламентську більшість у понад 250 нардепів, але і переважну більшість керівних посад у законодавчому органі. Ба більше – «слуги» мають більшість у кожному з профільних комітетів Верховної Ради. Цікаво, що статистичні дані не підтверджують значної переваги ККД парламенту дев’ятого скликання над попередниками, але у сесійні тижні законодавці часом працювали навіть у п’ятницю по обіді. Очевидно, головним на сьогодні досягненням Верховної Ради стало голосування за зміни до Конституції у частині скасування депутатської недоторканості, проте  нардепи швидко «підстелили соломки» на випадок надмірної активності правоохоронців, але вже окремим законом. Найбільшу парламентську фракцію «Слуга народу»  лихоманили всегучніші скандали, через що виникло враження, що «школа у Трускавці» носила виключно оздоровчий, а не освітній характер.

Довгоочікуване побачення рокузустріч Нормандської четвірки. Прагнення Володимира Зеленського зазирнути в очі Путіну під час особистої зустрічі обійшлося Україні у визнання «формули Штайнмаєра» як основи врегулювання конфлікту на Донбасі  та практичну відмову від агресивної риторики українського керівництва на адресу Кремля. Проте наслідком рандеву у Парижі стало не примирення на Донбасі, а помітний прогрес у переговорах про транзит газу до ЄС. Плюс – очевидність того факту, що зустріч Нормандської четвірки навесні 2020-го можлива хіба що завдяки новим поступкам з боку України.

Затухання без полегшення – конфлікт на Донбасі. Жертвами конфлікту на Донбасі у 2019 році стали понад 100 захисників України. З 21 липня на Донбасі оголошено «хлібне перемир’я», проте його дієвість викликає серйозні сумніви. ЗСУ обмежили можливість ведення вогню у відповідь, а розведення сил призвало до активізації диверсійно-розвідувальних груп та снайперів. На жаль, одним з загиблих у 2019 році став командир 128-ї гірсько-штурмової бригади Євгеній Коростельов.

Піддавки з Путіним року – обмін полоненими. 7 вересня Україна та Росія здійснили обмін утримуваними особами, в Україну повернулися не лише Олег Сенцов та низка відомих політв’язнів, але і 24 моряки, яких Росія захопила у Чорному морі у листопаді 2018 року. Їх звільнення передбачав припис Міжнародного морського трибуналу, проте Кремлю вдалося провести обмін на власних умовах. Це стосувалося не лише персоналій полонених, але і інформаційної атмосфери навколо цього процесу. На жаль, обмін полоненими 29 грудня також пройшов на російських умовах, хоча формально Кремль лише стоїть за спиною маріонеток з так званих ДНР та ЛНР.

Тенденція року – перипетії навколо нових правоохоронних органів. Створеним після Революції Гідності правоохоронним органам у 2019 році було несолодко. Припинилося протистояння НАБУ та САП, але це один з небагатьох позитивних моментів. Роман Труба на чолі Державного бюро розслідувань розгорнув бурхливу діяльність на замовлення Андрія Портнова, що зрештою спричинило втрату ним посади. Тво директора ДБР стала «слуга народу» Ірина Венедіктова. Директора НАБУ Артема Ситника НАЗК включило до реєстру корупціонерів, проте цей факт не отримав ані політичної, ані правової оцінки з боку керівництва держави. Варто пригадати і перезавантаження Генеральної прокуратури, всю ефективність якого країна побачила під час термінової зміни прокурорі у справі «беркутів», підозрюваних у розстрілах на Інститутській.

Тривожний сигнал року – справа Павла Шеремета. Оголошення підозрюваними у вбивстві Павла Шеремета добровольців та волонтерів Андрія Антоненка, Юлії Кузьменко та Яни Дугарь стало знаковою подією. Не лише через присутність на брифінгу Володимира Зеленського, Руслана Рябошапки та Арсена Авакова, яка дає підозрюваними чудовий шанс отримати компенсацію у Європейському суді з прав людини. Вістря удару було спрямоване проти небайдужих громадян, які активно виступають проти російської агресії, а оприлюднені докази виглядають надзвичайно непереконливими. Втім, це не завадило прокурорам добитися перебування підозрюваних під вартою.

Зміна амплуа року – Петро Порошенко. П’ятий президент став не першим, хто змінив булаву глави держави на мандат парламентарія (раніше цю трансформацію пройшов Леонід Кравчук), проте першим, у кого вона відбулася протягом трьох місяців. Партію «Європейська Солідарність», яку раніше називали БПП, можна назвати не лише більш монолітною, але і послідовно опозиційною до нової влади. Порошенко відчув на собі підвищену увагу з боку правоохоронців, його дружину вичавили з Українського культурного фонду, але йти на політичну пенсію чи емігрувати він не збирається.

  Нездійснена мрія року – Святослав Вакарчук.  Лідер гурту «Океан Ельзи» так і не зважився іти на президентські вибори, тим самим віддавши широку нішу запиту на нові обличчя Володимиру Зеленському. Відтак його «Голосу» на виборах вдалося подолати планку 5-відсоткового бар’єру, але не більше. Тепер Вакарчук має ділити опозиційну нішу з Петром Порошенком та Юлією Тимошенко, і показувати себе відмінним не тільки від Зеленського, але від двох політичних мастодонтів.  Його фракція вже влаштувала кілька скандалів у Раді, повставши проти Виборчого кодексу, ринку землі і навіть ілюзорного зняття недоторканності.   Але самому Вакарчуку вочевидь все ж не надто комфортно в цій ніші, і його все ще тягне в музичний світ. Небажання відмовитися від творчої діяльності зіграла з популярним співаком злий жарт: участь у корпоративі компанії WarGaming у Мінську спричинила подив навіть серед шанувальників творчості лідера «Океану Ельзи».

Офісменеджер року – Андрій Богдан. Перебування на чолі президентської канцелярії дозволяє чиновнику проявити себе у повному обсязі, адже незалежно від повноважень глави держави в Україні існує політична традиція рівнятися на президента. Андрій Богдан не соромиться привертати до себе увагу контраверсійними заявами, демонструючи чи то власну значущість, чи незамінність як одного з небагатьох членів ЗеКоманди, у кого є розуміння функціонування державної машини. Постійна наближеність до президента дратує опонентів Андрія Йосиповича, проте, схоже, повністю відповідає його уяві про роботу в інтересах глави держави.

Розставання року – Олександр Данилюк. Колишній міністр фінансів уряду Гройсмана розраховував, що отримає у команді Зеленського посаду з підвищенням. Однак політичні розклади виявилися несприятливими для Олександра Данилюка, а його перебування на посаді секретаря РНБО – нетривалим та малопомітним. Після відставки він дав кілька інтерв’ю, натякнув на зростаючий вплив Ігоря Коломойського та відійшов у тінь, можливо, в очікуванні нового шансу повернутися до коридорів влади.

Повернення року – Ігор Коломойський та Андрій Портнов.  Повернення в Україну після усвідомлення результати президентських виборів обох згаданих персонажів (вони активно контактують одне з одним) виглядає знаковим. Ігор Коломойський не лише виступив у ролі провидця, «вгадавши» основні кадрові призначення у команді Зеленського, але і намагається перегорнути сторінку з іміджем «найпатріотичнішого олігарха». Заради цього він говорить про громадянський конфлікт на Донбасі та готовність шукати спільну мову з Росією. Прагнення повернути Приватбанк чи отримати компенсацію за нього у Коломойського є не менш помітним. Портнов намагається «доганяти» Петра Порошенка, критикувати Революцію Гідності та демонструвати власний вплив на судову систему. Часом виходить переконливо, чому сприяє наявність озброєної охорони.

Джерела інформації року – нашестя Telegram-каналів.  Анонімні Telegram-канали, які активно працюють в інформаційному полі України – не лише російська технологія, але і інструмент активного просування інтересів Кремля в Україні. Шкода, що команда Зеленського не зуміла їм протидіяти, а намагається брати на озброєння ці технології на межі конспірології та маніпуляцій.

Євген Магда

Источник: 
PRпортал